Одного разу вночі я встав з ліжка і пішов до неї. Молодий місяць світив мені і освітлював богиню холодним блідо-блакитним світлом. Я впав перед нею долілиць і цілував її холодні ноги так, як я це бачив у наших селян, коли вони цілували ноги мертвого Спасителя.
Мене охопило непереможне бажання.
Я підвівся, обняв прекрасне холодне тіло й поцілував холодні вуста, та тут мене охопив глибокий жах, і я втік. Уві сні мені здавалося, ніби богиня стоїть перед моїм ліжком і погрожує мені рукою.
До школи мене послали рано, так що незабаром я вступив до гімназії і з пристрастю схоплював все, що обіцяло відкрити мені античний світ. Досить скоро з богами Греції я познайомився ближче, ніж з релігією Ісуса. Разом з Парісом я віддавав Венері доленосне яблуко, я бачив палаючу Трою і йшов за Одіссеєм у його поневіряннях. Праобрази всього прекрасного залягли глибоко у моїй душі, так що у тому віці, коли інші хлопці поводяться грубо і непристойно, я виявляв непереможну відразу до всього низького, буденного, негарного.
Проте чимось особливо низьким та непристойним дозріваючому юнакові видавалося кохання до жінки — кохання таке, яким воно виглядало йому спочатку у всій повсякденності. Я уникав будь-якого контакту із прекрасною статтю, одне слово, я був надчуттєвим аж до божевілля.
Коли мені було чотирнадцять років, до моєї матері прийшла на службу новенька покоївка — юна, гарненька, з округлими формами. Одного ранку, коли я студіював свого Таціта й захоплювався чеснотами давніх германців, ця мала замітала біля мене. Раптом вона зупинилась, з віником в руці нахилилась до мене, і пара пухких, свіжих, чудових вуст торкнулися моїх. Поцілунок маленької закоханої кішечки пройняв мене, але я підняв “Германію”, як щит проти спокусниці, і, обурений, вибіг з кімнати.
Ванда зайшлася голосним сміхом: “Ви чоловік, якого ще треба пошукати. Але продовжуйте!”
— Ще одна сцена з тих часів залишилася для мене незабутньою, — розповідав я далі. — Графиня Соболь, моя далека тітка, відвідувала моїх батьків. Це була маєстатична, вродлива жінка, з чарівною усмішкою. Та я ненавидів її, бо у родині її вважали чимось на зразок мессаліни, я поводився з нею так невиховано, злісно і незграбно, як тільки міг.
Якось мої батьки поїхали до повітового містечка. Тітка вирішила скористатися їхньою відсутністю і влаштувала наді мною судилище. Вона у своїй обшитій хутром кацабайці несподівано увійшла до мене, а за нею кухарка, служниця з кухні і та маленька киця, якою я знехтував. Багато не питаючись, вони схопили мене і, незважаючи на мій бурхливий опір, зв’язали мені руки й ноги. Потім тітка засукала рукави і зі злим сміхом почала сікти мене великою різкою. Вона робила це так вправно, що мені аж кров бризнула, і я, зрештою, незважаючи на геройську відвагу, закричав, заплакав і почав благати про помилування.
Тоді вона дозволила мене розв’язати, але я мусив на колінах дякувати їй за кару і цілувати руку.
Ну, подивіться тепер лишень на надчуттєвого дурня! Під різкою вродливої, розкішної красуні, яка у своїй хутряній блюзці видавалася мені розлюченою царицею, у мені прокинулось почуття до жінки, і моя тітка здавалася мені відтоді найчарівнішою жінкою на Божому світі.
Моя катонівська суворість, мій сором перед жінкою були нічим іншим, як дуже загостреним почуттям прекрасного. Чуттєвість стала у моїй фантазії чимось на зразок культу, і я заприсягнувся собі не витрачати її святі почуття на звичайні істоти, а збирати їх для ідеальної жінки, а навіть, якщо б це було можливо, для богині кохання.
Дуже молодим я вступив до університету і замешкав у столиці, де жила тітка. Моя кімнатка нагадувала тоді покій доктора Фавста. У ній все стояло шкереберть — високі шафи були забиті книжками, що їх я за сміховинну ціну виторгував у єврейського антиквара на Зарваниці[*], глобусами, атласами, мапами зоряного неба, кістяками звірів, черепами, погруддями великих людей. З-поза великої зеленої печі щохвилі міг з’явитися Мефістофель у вигляді мандрівного схоласта.