Живе відчуття ворожого протиставлення людини і природи, почуття смерти й пульсуючого життя — найхарактерніша риса східних слов’ян — властиве й малоросіянці. Її почуття можуть повністю опанувати нею, і будь-яка боротьба з ними даремна. Шопенгауер тут мав би вести свої дослідження про зречення життя.
Полька в розпачі кинеться на труп коханого чоловіка і за короткий час вона або знову зможе сміятися, або у холодній величі відвернеться від життя. Малоросіянка або помре від свого болю, або й коли її волосся вже давно посивіє, все ще оплакуватиме темні кучері свого милого. Польська пані, що бачила, як її син загинув у боротьбі за польську справу, повернулася ще у повному блиску своєї вроди у самотнє помістя і прожила довге спокійне життя бідної хворої страдниці. Відома малоросійська письменниця незадовго після смерти своїх дітей пішла за ними в могилу.
Якщо темперамент якось показує приблизну температуру людської природи, то у польки він жвавий, але без пристрасти. Полька холодна, її афекти — це афекти акторки — не сильні і не тривалі. Вона здається безтурботною, легковажною істотою. І як вона володіє собою! Полька не має жодного співчуття до власних поривань — вона знає, як їх впорядкувати, як зберігати чоловічу дисципліну, ніби Валленштайн, командувати, як Наполеон. Малоросіянка ж має спокійну гідність іспанки. Її хода, рухи, мова та дії спокійні, завжди видаються розважливими, вона спостерігає, однак залишається пристрасною, як іспанка, вона любить і ненавидить усією душею, але без фраз і роздумів, її афекти виникають з її вдачі, вони різкі і стихійні, бо фантазія безперервно дає їм поживу.
Коли б хтось хотів назвати фантазію польки суб’єктивною, то фантазія малоросіянки винятково об’єктивна і поетична. Обидві вони відтворюють швидко і пристрасно; але коли перша концентрує всі предмети, образи, що западають їй у душу, як у фокусі лінзи, то друга відбиває їх подібно до гарного дзеркала — чисто і чітко.
Полька веде розмову, як у французькому салоні, малоросіянка ж розповідає з природною правдивістю Тургенєва, з гумором Гоголя. Полька іскриться душею, вона, як вістря, кожний вислів — якийсь каламбур, кожний рух — якась епіграма. Її дух — це рапіра. Блискучі випади, тонкий розум, витончений такт, люб’язне розслаблення при абсолютному володінні собою роблять цю жінку настільки ж чарівною, настільки й небезпечною. Полька виконує таку роль у житті, яку вона сама собі створює, а роль малоросіянки виявляється в тому, як вона вміє поводитись з іншими; вона — практичний домашній філософ. Вона має багато ідей. Якщо полька має талант виставляти свою персону у вигідному світлі, панувати над ситуацією, є винахідливою у здійсненні своїх намірів, то малоросіянка вміє розуміти чуже, вона спостережлива, знає людську натуру, її не можна перевершити у проникливості, у здоровому глузді та вирозумінні. Коли вона проникливо розглядає чуже, то заглиблюється і у власну натуру, і за знанням людей у неї іде знання самої себе і оте святе пізнавання, гірке і тужливе.
Багаті на таланти полька та малоросіянка у Галичині беруть активну участь у громадському житті; вони не просто надокучливі дилетантки, вони мають вплив, на який заслуговують, вони вміють ним розпоряджатися, бо цьому сприяє їхня освіта.
Німецька освіта однобічна, бо вона лише літературна. Освіта, справжня гуманітарна освіта, означає гармонійний розвиток людської натури, передовсім у жінок. У жінок велика кількість прочитаного відбирає духовну грацію так само, як тяжка робота — тілесну. І що це за рід літератури, з якого вони черпають освіту? Чи можна її відзначити краще, як дорадчими фразами з німецьких видань для сімейного читання: “Предмет читання! Повчальний і розважальний!”