Морелл (різко). І де буде нічого робити, хіба що байдикувати, гайнувати час, насолоджуватися життям і нічим не перейматися.
Кандіда (ображена). О, Джеймсе, як же ти міг так усе зіпсувати?
Марчбенкс (у запалі). Саме так, насолоджуватися життям і нічим не перейматись. Тобто бути прекрасним, вільним і щасливим. Хіба кожен чоловік не бажає цього усією душею жінці, яку він кохає? Це мій ідеал. А який ідеал у вас і у всіх тих людей, що живуть у потворних, безбарвних будинках, які вишикувались довгими одноманітними рядами? Проповіді й щітки! Вам — проповідувати, вашій дружині — скребти щітками.
Кандіда (вражена). Він сам чистить свої черевики, Юджине. А за те, що ви таке кажете про нього, завтра будете їх чистити ви.
Марчбенкс. Годі говорити про черевики. Ваші ніжки були б такі гарні на тлі гірського пейзажу.
Кандіда. Мої ніжки були б не зовсім гарні на Гекні-Роуд без черевиків.
Берджес (вражений). Послухай, Канді, не будь такою вульгарною. Містер Марчбенкс не звик до такого. Ти знову доведеш його до жахів — я маю на увазі до поетичних.
Морелл мовчить. Складається враження, що він зайнятий листами; насправді ж його пригнічує і не дає спокою зроблене нове сумне відкриття: що більш упевнено він виголошує свої моралізаторські промови, то більш невимушено й ефектно спростовує їх Юджин. Думка про те, що він починає боятися людини, яку не поважає, сповнює його гіркотою.
Входить міс Гарнетт з телеграмою.
Прозерпіна (простягає телеграму Мореллу). Відповідь сплачено. Посильний чекає. (Підходить до своєї машинки, сідає і звертається до Кандіди). Марія чекає вас на кухні, місіс Морелл. (Кандіда підводиться). Цибулю уже принесли.
Марчбенкс (здригається). Цибулю?
Кандіда. Так, цибулю. І навіть не іспанську, а огидні маленькі червоні цибулинки. Ви допоможете мені покришити їх. Ходімо. (Вона хапає його за руку і тягне за собою. Берджес, приголомшений, схоплюється і, застигши на килимку біля каміна, ошелешено дивиться їм услід).
Берджес. Канді не слід було так поводитися з племінником пера. Вона занадто багато дозволяє собі. Слухайте-но, Джеймсе, а він завжди такий дивний?
Морелл (уривчасто, пишучи текст телеграми). Не знаю.
Берджес (зворушливо). Він говорити мастак. У мене завжди була схильність до . як її? — поезії. А Кенді у цьому вдалася у мене. Вона завжди примушувала мене розказувати їй казки, коли була ще зовсім крихіткою. (Показує зріст дитини, приблизно футів зо два від підлоги).
Морелл (занепокоєний). Справді? (Розмахує телеграмою, щоб висохло чорнило, і йде).
Прозерпіна. І ви самі придумували ті казки, брали їх з голови?
Берджес не вважає за потрібне відповідати їй і прибирає зневажливо-презирливу поставу.
(Спокійним тоном.) Ніколи б не подумала, що ви приховуєте такі таланти. Між іншим, позаяк у вас спалахнуло таке ніжне почуття до містера Марчбенкса, я хочу попередити вас: він не сповна розуму.
Берджес. Не сповна розуму! Як, і він теж?!
Прозерпіна. Геть збожеволів. Він мене так налякав, що й сказати не можу, саме перед тим, як ви прийшли. Ви не помітили, які чудні речі він говорить?
Берджес. То он що означають оті його поетичні жахи! Чорт забирай, але ж і справді так! Мені кілька разів сяйнула думка, що у нього трохи той... (Іде через усю кімнату до дверей і промовляє, поступово підвищуючи голос). Що й казати, потрапиш до такої божевільні, і ніхто про тебе не подбає, хіба що ви!
Прозерпіна (коли він проходить повз неї). Уявіть собі! Який жах, коли щось станеться з вами!
Берджес (бундючно). Ваші зауваження тримайте при собі. Перекажіть вашому господареві, що я вийшов до саду перекурити.
Прозерпіна (насмішкувато). О!
Перш ніж Берджес пішов, заходить Морелл.
Берджес (сентиментально). Іду, Джеймсе, у садок прогулятися, перекурити.
Морелл (різко). От і добре. Чудово. (Берджес виходить, підкреслено прибираючи вигляд старезної людини. Морелл стоїть біля столу і перекладає свої папери. Напівжартома, мимохідь звертається до Прозерпіни). Ну, міс Проссі, чого це раптом ви почали клеїти ярлики моєму тестеві?
Прозерпіна (паленіє, наливаючись яскравим рум’янцем, швидко кидає на нього погляд, сповнений переляку й докору одночасно). Я... (Починає плакати).
Морелл (нахиляється до неї через стіл і заспокоює її ніжно-жартівливо). Ну, годі, годі, годі! Годі вам, Проссі! Він просто старий товстий бовдур, хіба ні?
Голосно схлипуючи, вона кидається до виходу і, грюкнувши дверима, зникає за ними. Морелл скрушно хитає головою, зітхає, стомлено іде до свого стільця, сідає і починає працювати. У нього вигляд літньої людини, якій не дають спокою проблеми.
Входить Кандіда. Вона закінчила хатні справи й зняла фартух. Вона одразу ж помічає його пригнічений вигляд, тихенько сідає на стілець для відвідувачів й, не промовивши бодай слова, уважно дивиться на Морелла.
Морелл (зводить на неї очі, але не випускає з рук пера, готовий продовжувати роботу.) Ну, а де Юджин?
Кандіда. Миє руки у буфетній під краном. З нього буде чудовий кухарчук, якщо тільки він подолає свій страх перед Марією.
Морелл (уривчасто). Гм! Немає сумніву. (Знову починає писати).
Кандіда (підходить до нього ближче, м’яко торкається своєю рукою його руки, щоб привернути його увагу). Ходи-но сюди, любий, я хочу подивитися на тебе. (Він кладе перо й скоряється її бажанню. Вона змушує його підвестися, відводить трохи подалі від столу і не зводить з нього критичного погляду). Повернися обличчям до світла. (Ставить його навпроти вікна). Мій хлопчик виглядає так собі. Може, він перевтомився?
Морелл. Я працював не більше, ніж завжди.
Кандіда. Він такий блідий, сивий, зморшкуватий і підстаркуватий. (Він стає ще сумнішим, а вона продовжує підкреслено-жартівливо). Ну, так! (Тягне його до крісла). На сьогодні писати годі. Нехай замість тебе дописує Проссі, а ти іди побалакай зі мною.
Морелл. Але ж...
Кандіда (настійливо). Ти повинен поговорити зі мною. (Примушує його сісти й сама вмощується біля його ніг на килимку). Ну, так. (Поплескує його по руці). Ось зараз у тебе кращий вигляд. Для чого ти щовечора ходиш читати лекції й виступати на зборах? Ми майже не буваємо разом вечорами. Певна річ, усе, що ти кажеш, цілком слушно, та все це марно: їм геть байдуже усе те, що ти промовляєш. Вони начебто і погоджуються із тобою, та яка користь від того, що вони з усім згодні, якщо варто лиш тобі відвернутися, як вони починають робити усе не так, як ти їх повчав. Візьмімо для прикладу наших парафіян церкви святого Домініка! Чому вони приходять щонеділі слухати твої проповіді? Та тільки тому, що протягом шести днів вони тільки те й роблять, що переймаються справами й загрібають гроші, а тому на сьомий день їм хочеться розслабитися й відпочити, аби потім зі свіжими силами продовжувати загрібати гроші з іще більшим завзяттям! А ти, замість стримувати їх, тільки допомагаєш їм у цьому.