Прозерпіна. У неї очі аж ніяк не кращі за мої, отак! (Лексі ставить світлину на місце і суворо дивиться на міс Гарнетт). А мене ви вважаєте негарною і простачкою.
Лексі (підводиться велично). Крий боже подумати отак бодай про якесь створіння Господа! (Занадто манірно відходить від неї і крокує через кімнату до книжкової шафи).
Прозерпіна (саркастично). Дякую вам. Напрочуд люб’язно й утішливо.
Лексі (прикро вражений її зіпсованістю). Я навіть не міг собі уявити, що ви налаштовані проти місіс Морелл.
Прозерпіна (обурено). Я проти неї нічого не маю. Вона дуже мила, дуже добросерда і я її дуже люблю. А ще я краще за будь-якого чоловіка здатна оцінити її хороші якості. (Лексі зажурено хитає головою. Міс Гарнетт схоплюється і підступає до нього у стані крайнього роздратування). Ви не вірите мені? Гадаєте, я ревную? Як же глибоко ви пізнали людське серце, містере Лексі Мілл! Як же добре ви розумієтесь на жіночих слабкостях, чи не так? Певно, як добре бути чоловіком і мати витончений, проникливий розум, замість нашої недолугої чутливости, і знати, що причиною того, що ми не поділяємо ваших любовних ілюзій, є та, що ми ревнуємо вас одна до одної! (Вона різко повертається і, пересмикнувши плечима, підходить до каміна погріти руки).
Лексі. От якби ви, жінки, вміли підбирати ключі до чоловічої сили, як ви вмієте використовувати чоловічу слабину, отоді, міс Проссі, не було б ніякого жіночого питання.
Прозерпіна (через плече, нахилившись до вогню і тримаючи над ним руки). Де ви таке чули? Чи не від Морелла? Не придумали ж ви це самі: вам для цього бракує тями!
Лексі. Цілком правильно: цим я завдячую йому і не соромлюся цього, так само, як я засвоїв завдяки йому чимало інших духовних істин. Він говорив про це на щорічному зібранні Жіночої ліберальної федерації. Дозвольте лиш додати, що хоча жінки не оцінили цього, я, пересічний чоловік, оцінив. (Знову повертається до шафи, сподіваючись, що цього разу він дав їй відсіч).
Прозерпіна (опоряджуючи свою зачіску перед люстерком, вправленим у камінну рамку). Ну, то коли розмовляєте зі мною, постарайтесь висловлювати ваші особисті думки, якими б вони були, а не його. Та на вас же дивитися боляче, коли ви намагаєтесь наслідувати його.
Лексі (ображено). Я намагаюсь іти за його прикладом, а не наслідувати його.
Прозерпіна (знову накидається на Лексі, повертаючись до свого робочого місця). Саме це ви і робите: наслідуєте його. Чому ви носите парасольку під пахвою, а не в руці, як усі люди? Чому ви ходите, виставивши підборіддя вперед, і з діловим виглядом крокуєте так, наче кудись запізнюєтесь? І таке виробляєте ви, хто не може піднятися з ліжка раніше пів на дев’яту ранку. Чому під час проповіді у церкві ви говорите «пізнання», а у приватній розмові ви завжди вимовляєте «познання»? Ви що, думаєте, я не розумію? (Сідає за машинку). Ну, годі! Беріться до роботи: ми з вами змарнували сьогодні чимало часу. Ось вам розклад на сьогодні. (Простягає йому аркуш паперу).
Лексі (глибоко ображений). Дякую вам. (Бере аркуш і читає розклад, повернувшись до неї спиною. Прозерпіна починає передруковувати на машинці стенограму, не зважаючи на нього з його почуттями).
Відчиняються двері і входить без доповіді містер Берджес. Це чоловік років шістдесяти, який став черствим і корисливим через одвічну ощадливість, притаманну дрібним торговцям, а згодом завдяки ситому життю і комерційним успіхам, розкохався, розім’як і перетворився на самовдоволеного лінивця. Тупа й неосвічена людина, для якої чи не найважливіше у житті добряче поїсти, груба й зверхня до тих, чия праця ціниться дешево, яка підлещується до багатих і титулованих, а разом із тим цілком щира, позбавлена злоби і заздрощів як до одних, так і до других. Для такого як він не знайшлося у світі іншої високооплачуваної роботи окрім хижацької експлуатації чужої праці, що наклало на нього відбиток тваринної пожадливости й егоїстичности. Та він сам не здогадується про це і щиро вважає, що своїм процвітанням у комерції зобов’язаний неминучому, добродійному для суспільства торжеству старанности, здібностей, хитрощів і досвіду ділової людини, котра у приватному житті поступлива, безтурботна, а до чужих помилок ставиться поблажливо і з гумором. Він маленький на зріст, товстенький, з плескатим носом на пласкому квадратному обличчі; має ріденьку сивувату, схожу на віхоть, борідку; маленькі, голубі водянисті очиці дивляться з жалісно-сентиментальним виразом, і здається, такі ж самі почуття збуджує його голос завдяки звичці говорити пишномовно, співучо розтягуючи слова.
Берджес (зупинившись на порозі й роздивляючись довкола). Мені сказали, що містер Морелл тут.
Прозерпіна (підводячись). Зараз я покличу його.
Берджес (розчаровано дивиться на неї). А ви не та молода леді, котра раніше друкувала для нього на машинці?
Прозерпіна. Ні.
Берджес (бурмоче собі під ніс, прямуючи до каміна). Ні, та була молодша. (Міс Гарнетт здивовано дивиться на нього, потім виходить, грюкнувши дверима). Ідете у справах, містере Мілл?
Лексі (згортаючи розклад і ховаючи його у кишені). Так, мені час іти.
Берджес (велично). Я не затримую вас, містере Мілл. Я прийшов поговорити з містером Мореллом віч-на-віч.
Лексі (ображено). Я не маю наміру заважати вам, не сумнівайтеся, містере Берджес. До побачення.
Берджес (поблажливим тоном). До побачення.
Морелл заходить саме тої миті, як Лексі крокує до дверей.
Морелл (до Лексі). На роботу?
Лексі. Так, сер.
Морелл. Візьміть мій шовковий шарф і закутайте ним шию. Сьогодні холодний вітер. Ну, ідіть.
Лексі просяяв, діставши якнайкращу винагороду за грубість Берджеса, і виходить.
Берджес . Як завжди, панькаєтеся зі своїми помічниками, Джеймсе. Здрастуйте. Коли я плачу людині гроші і вона залежить від мене, я поводжуся з нею так, що вона знає своє місце.
Морелл (вельми сухо). Я завжди поводжуся зі своїми помічниками так, що вони знають своє місце, місце моїх соратників і товаришів. Якби ви могли примусити своїх клерків і робітників працювати так, як я примушую своїх помічників, ви б уже давно розбагатіли. Прошу, сідайте у ваше постійне крісло.
Владним жестом показує йому на крісло біля каміна, потім відсуває від столу вільний стілець і вмощується на ньому підкреслено на віддалі від свого гостя.
Берджес (не рухаючись). Ви такий же, яким були раніше, Джеймсе!
Морелл. Коли ви востаннє завітали до нас, — здається, років зо три тому, — ви висловились так само, тільки з більшою відвертістю. Ось дослівно, що ви тоді сказали: «Ви такий же бовдур, як завжди, Джеймсе!»
Берджес (заспокійливо). Що ж, можливо, я таке сказав, але (з улесливою благодушністю) я не хотів сказати нічого образливого. Знаєте, священику личить бути трішечки юродивим, і це притаманно людям його ремесла. Я прийшов сюди не для того, аби розбудити давні суперечки, а для того, аби разом забути про те, що нас розділяло. (Раптом стає надміру врочистим і рушає до Морелла). Джеймсе, три роки тому ви дуже погано пожартували зі мною. Ви зірвали мій контракт; а коли я, природно, через велику прикрість, сказав вам кілька міцних слів, ви налаштували проти мене мою дочку. Отже, так, я чиню як християнин. (Простягає йому руку). Я пробачаю вас, Джеймсе.