Я помітив, що океанолог зблід. Його очі з розширеними зіницями виказували муку.
— О-ох! — зойкнув Юрій і, обм'якнувши, кулем повалився на підлогу.
— О! ох! — зойкнув Юрій і, обм'якнувши, кулем повалився на палубу.
Пересилюючи знемогу, я вибрався з лабораторії.
Палуба хитнулася, перед очима попливли темні кола. Невідчепний страх, настирливий і лютий, наповнив кожну клітину. Він керував усіма моїми вчинками, штовхав на безумство. Я в розпачі побіг палубою, сподіваючись знайти порятунок у воді, що манливо виблискувала довкола.
Останнє зусилля волі, переборюючи невидимого ворога, наказало: «Зупинись!»
Вітер сипонув в обличчя жменю бризок, і я, схаменувшись, міцно схопився за поручні.
Прохолодний дотик металу виявився рятівним — я повільно почав підніматися сходами.
Ось і ходова рубка, а в ній, розкидавши руки по підлозі, лежали непритомні капітан, начальник експедиції і Кукса.
Стецько Мегерович, зіпершись на тумбу гірокомпаса, стояв біля стерна.
За таких обставин довелося мені, матросу, зрівнятися з вами, штурмане! Бо Мегерович нині виконував обов'язки стернового. І виконував, треба сказати, погано: судно рискало з боку на бік. Та інакше й не могло бути — новоспечений матрос ледве тримався на ногах.
Якийсь всесильний магнітний вихор вивів з ладу навігаційні прилади. Компас не працював теж: замість 95° — курсу, якого слід було дотримуватись, стрілка під шкалою наближалася до позначки ста вісімдесяти градусів. Картушка магнітного компаса, минаючи румб за румбом, узагалі довільно описувала кола — і «Садко» незграбно завертівся на місці.
— Мегеровичу! Мегеровичу! — підбігши до стерна, схопив я за руку навігатора.
Він ніби скам'янів, погляд його витав десь далеко — розсіяний, панічний.
«Корабель мерців!» — подумав я. І мене знову охопив жах.
— Ку-ук! Кук! — пролящало над головою, боляче торкнувшись моїх украй напружених нервів.
Капітанова строката папуга, бодай їй! Я став жертвою власної вигадки: знічев'я навчив цього насмішкуватого птаха вимовляти прізвисько мого напарника, і він ото — в таку хвилину! — заговорив.
Схопивши з полиці секстант, я попудив ним у пересмішника.
— Дур-ра! Дурра!! — сердито відказала папуга, метушливо забігавши за ґратами підвішеної до стелі клітки.
Ти вгадала, зухвала птахо, вчинок мій нерозумний. Навіщо було жбурляти секстант!
А птах, ніби підохочуючи, прокричав:
— Васько, дайош! Дайош, Васько! Аякже, даси! Тут скоро й сам з глузду з'їдеш: ті он лежать нерухомо, штурмана корчить судома.
І я жахнувся: а що, коли на «Садку» всі загинуть?! Історія мореплавства знає немало випадків (пам'ять підказала про летючого голландця, про без вісті зниклий екіпаж вітрильника «Джеймс Честер»), коли якась таємна сила примушувала моряків покидати неушкоджений корабель, і він потім десятиліттями блукав у океані.
— Гайовий!
Я озирнувся: на порозі ходової рубки стояв Максим Роскошний.
Одягнутий в короткі шорти і темно-голубу блузу, складки якої скрадали вади незугарної постаті, радист здавався нижчим, ніж був насправді, — звичайний колобок та й годі.
— Що тут скоїлося? — запитав.
— Як бачиш, повальний мор, — показав я на непритомних мореплавців.
— Три мерці, йо-хо-хо, і пляшка рому! — затягнув Максим старовинну матроську пісню. — Ну, а все-таки: що з ними?
— Коли я вернувся з ехолотної, вони вже лежали.
— Що? Де?! — ніби після кошмарного сну прокидався Гордій Гордійович. — Який курс? — стривожено запитав.
— Сто вісімдесят градусів, — ледь вичавив штурман.
— Ліво на борт! — скомандував капітан. — Ви погубите судно! — несамовито закричав. — Тримати дев'яносто п'ять градусів! Інакше, інак-кше…
— Ліво на борт! Тримати дев'яносто п'ять градусів, — повторив команду Мегерович: видно було, він потроху вже оживав.
Поступово отямлювалися й Кукса та начальник експедиції.
— Де я? — силкуючись звестися на ноги, розгублено запитав Гліб Семенович.
— Точних координатів назвати не можу, але достеменно знаю, що ми в Індійському океані. Неподалік Малі Зондські острови, прямо по курсу — банка Корона, праворуч рифи Скотта, — вихопивсь я з відповіддю.
— Гайовий стає зарозумілим, — зло зауважив штурман, перекладаючи ліворуч коромисло стерна.
— Не присікуйся до нього, Мегеровичу, — заступився за мене капітан. — Матрос він старанний. Молодець, Васько!
А папуга ніби ствердила сказане Гордієм Гордійовичем.
— Дайош, Васько! Васько, дайош, дайош! — поспішливо заторохтіла.