— Це можуть бути… е-е-е, — сказав наш сердитий геолог, — захисні стіни… е-е-е… довкруг якогось… е-е-е… гондванівського міста.
— Та ні, колего, — м'яко заперечив йому Гліб Семенович. — Найвірогідніше, що то результат суспензійних потоків, мулисті наноси річок. Своєю конфігурацією вони справді схожі на фортечні стіни.
— Гм… е-е… — затнувся геолог.
Нічого цікавого не відкрили і ті, чиї кораблі стояли біля Африки. Власне, то були звичайні спостереження над рельєфом дна і над тим, як розгалужуються підводні хребти та чи можна їх вважати рештками легендарного материка.
Відповіді на поставлене ними ж таки запитання — чи то залишки Гондвани? — дослідники не дали.
Єдине, що вони довели («Уже задля цього варто було споряджати міжнародну експедицію!»— заявив Заєць): Аравійський півострів і Африканський континент відходять один від одного зі швидкістю близько сантиметра на рік, і що піднята драгою з океанського дна кістка лівої ноги орангутана свідчить: дуже давно людиноподібні мавпи суходільним мостом — Лемурією — з Африки перебігали на острови. Інакше, звідки серед океану з'явилася мавпяча нога?
— Її міг кинути з корабля такий же дотепник, як наш Кукса, — подав голос мовчазний Юрко Ступа.
— Це не аргумент, глибокошановний колего! — тряснувши цапиною борідкою, сказав начальник експедиції. — Океанологія, як і математика, наука точна. Втім, я не наполягаю, що мавпи на різних материках адекватні. А місце виникнення гомо сапієнс узагалі не відоме, дарма що популяризатор науки Абракодабренко твердить: колиска вселюдської цивілізації — месопотамське Дворіччя, або Лемурія. Мавпи є мавпи — вони завжди були комунікабельні й рухливі.
Особисто я давно помітив: на «Садку» мавпі створено справжній культ.
На столі в капітанській каюті стоїть фото так званої мавпочки-гусара. Різноколірна, довгохвоста, вона тікає від переслідування леопарда.
Цю унікальну сценку Гордій Гордійович сфотографував серед африканської савани, куди возив експедицію природознавців.
Стецько Мегерович теж збирає мавпячі знімки, найдрібніших мавпочок-мармозеток, які живуть у верховітті південноамериканських лісів і на землю не спускаються.
А над ліжком у Гліба Семеновича висить невідомо ким вишита шовком картина: зграйка юних макак лапундерів під наглядом старого макаки весело купається в морі. Внизу на полотнищі ієрогліфами напис: «Спасибі таткові Лапундеру за наше мавпяче дитинство!»
Матроси теж захопилися мавпами, з сухих кокосових горіхів вирізаючи фігурки чотириногих витівниць.
Спочатку в мене мавпи не виходили: то хвіст короткий, то мордочка загострена, як у лисиці, або ж вуха довгі. Нарешті і я навчився різьбити своїх далеких родичів.
Ось одна моя робота: невеличка замріяна мавпа, з очима, повними смутку, сидить, обхопивши голову лапами.
Хотів я того чи ні, одначе втілив у цей витвір свою океанську журбу, якої так багато накопичилося в душі…
— Я ніколи не думав, — угледівши витесану мною мавпочку, сказав Антрекот, — що в тебе, Васько, здібності скульптора. Роден! — вигукнув він. — Твоя остання мавпа схожа на роденівську скульптуру «Мислитель».
Ат, нехай базікає! Бо, що б він не говорив, я все-таки добре вишколив руку на мавпячому промислі — до мене тепер по науку ходять навіть машиністи.
— Показуй, да Гама, — прохають вони, — як ти вирізуєш очі, ніс, вуха.
І я беру скальпель, кокосовий горіх і починаю майструвати.
— Ох і здорово ж! — захоплено вигукують маслопупики. — Як би й нам так навчитися?
— Підростете — научитесь, — кажу я і великодушно дарую їм фігурку мавпи.
Різець у моїх руках вправний. Я можу передати ним риси майже будь-чийого обличчя.
Маслопупикам я, наприклад, подарував макаку, виразом обличчя схожу на їхнього старшого механіка. От уже він позлиться, коли гляне на свій прообраз! Але, подумайте самі, чого злитися? Це ж незлобливий жарт. Он і Кукса має свого двійника — кокосову горилу, і Отецько Мегерович — шимпанзе.
На моє переконання, кожен зовні на когось схожий, тим паче — на своїх прародичів.
Наш капітан, людина розумна й дотепна, навіть попросив:
— Зроби мені, Ваську, пару капуцинів. Та щоб були… сам розумієш… схожі на мене.
Капуцини, як розповідали по телебаченню, одні з найкмітливіших мавп, що мають гучний голос і добре володіють знаряддям праці — каменюкою, розбивають нею горіхи та виколупують із землі їстівне коріння. Ватажок капуцинів опікає все мавпяче стадо. Його воля для кожного закон.