У суботу Стів розповів йому, що в Джейдона, Джастіна і Бурака завершився термін ув’язнення у Дудлтауні, вони повертаються і наступні кілька тижнів перебуватимуть під наглядом психолога. Тайлер досить безжурно сприйняв цю новину. Єдиним почуттям, яке він собі до того дозволяв, був невиразний сум за Бураком, як сумують за старим другом, що з часом віддалився, і, можливо, навіть непоправно… та й Дудлтаун не дуже скидався на місце, куди можна було б послати листівку з побажанням якнайшвидшого одужання. Він мало про те думав аж до наступної середи, коли, їдучи на велосипеді містом, побачив якусь згорблену, невиразну постать у пальті, з затіненим бейсболкою обличчям, що, хитаючись, чалапала по снігу уздовж Діп-Голлоу-роуд. Спочатку Тайлер подумав, що то якийсь дідуган чомусь нап’яв на себе одяг молодого хлопця, але тут їхні очі зустрілися, і він впізнав Джейдона. Тайлер здригнувся від шоку. Джейдон був виснаженим далі нікуди, вилиці випирали, ніби на голому черепі, він ішов повільно, й усе його тіло хилилося вперед. Руки в нього тремтіли, ніби при хворобі Паркінсона. Очі були пусті й мертві, в них не промелькнуло ані найменшої ознаки впізнавання. Глибоко засмучений Тайлер натиснув на педалі й помчав додому.
Того вечора, коли вже Джоселін пішла нагору, він сидів разом із батьком на кушетці й дивився телевізор. Несподівано Тайлер розплакався. Він ридав довго і надривно. Стів заспокоював його, міцно тримав у обіймах, повторював йому, що все гаразд. Але насправді не було все гаразд, і ніколи вже не буде все гаразд, бо то був останній раз, коли вони тримали в обіймах один одного, але ж якби вони те знали, чи зробили б щось по-іншому? І що могло бути досконалішим, ніж тісні обійми батька і сина? Джоселін, взувши капці, похапцем спустилася вниз і занепокоєно подивилася на Стіва, але чоловік кивком зробив їй знак, і вона залишила їх удвох. Та мить належала лише їм. Довго вони так сиділи, тримаючи один одного в обіймах. Тайлерові не потрібні були слова, йому без слів було краще. Батько це розумів. Тайлер любив свого батька. А батько любив його.
Якби вони потім змогли пригадати той вечір, то, мабуть, могли б пожалкувати лише про одне: що не висловили вголос свої почуття.
Тієї ночі, близько четвертої години, хтось довгим, тонким інструментом підняв догори фіксатор трохи прочиненого вікна спальні. Вікно повільно відчинилось. До спальні ринуло холодне повітря. Стиха скрипнули петлі запізнілим попередженням нічного вартового, але Тайлер міцно спав.
Бліді руки вхопилася за підвіконня, і якась постать, докладаючи великих зусиль, перехилилася через нього й опинилась у кімнаті. Вона рухалась набагато повільніше, ніж Тайлер після нічної пригоди в лісі кілька тижнів тому, але її гнав уперед потужний вольовий імпульс. Постать пригнулася до підлоги і якийсь час залишалася на місці. А потім підкралася до ліжка.
Скрипнула мостина.
Тайлер поворушився уві сні й відвернувся від звуку.
Постать не зрушила з місця.
Через деякий час вона підкралася ближче.
Тайлер лежав на животі, одна рука була піднята, ліва щока притиснута до подушки. Він спав, а тим часом людська фігура видобула з кишені штанів якийсь предмет, що освітив кімнату блідим, штучним світлом. Пальці мацали тачскрін, шукаючи якусь річ, на яку інші люди не звернули уваги.
І пальці знайшли її.
Постать піднесла айфон до Тайлерового вуха, але її рука так сильно дрижала, що довелося іншою рукою вхопити зап’ясток, щоб зупинити дрож. Постать притиснула айфон до Тайлерового вуха і натиснула кнопку відтворення.
Тайлер щось бурмотів уві сні. За якусь мить бурмотіння переросло у стогін, але він не прокинувся.
Коли файл закінчився, його запустили знову.
І знову.
І знову.
Частина 2
ТЕМРЯВА #СМЕРТЬ
Розділ 23
У багатьох казках часто ігнорують найжорстокішу частину: не ту, де йдеться про злостивість відьми, а ту, де бідний дроворуб оплакує втрату своїх дітей.
Лікар Стів Грант знав: готовність до смерті коханої людини притупляє найгостріші жала болю тим, що допомагає поступово сприйняти думку про неминучість втрати. І не лише тому, що це дає змогу людям приймати скорботу як пігулку, в малих дозах, а й тому, що готовність сприйняти найгірше пом’якшує удари долі. Звісно, то була психологічна бридня, але й тієї розкоші Стів був позбавлений. Жахіття вдарило по ньому з такою раптовою і безжальною силою, що одним ударом випалило мозок, перетворивши його на мертву зону. Чоловіка, який прокинувся вранці тієї фатальної п’ятниці чотирнадцятого числа, поголився, поїхав на роботу, а після того відвідав із Джоселін торговий центр у Ньюбурзі, більше не існувало. Інший чоловік тієї ночі влігся відпочивати на паркетних дошках поряд із Тайлеровим ліжком — ні, не в саме ліжко, бо не міг примусити себе подумки стерти з матраца обрис Тайлерової постаті.
Темрява довкола стала чорною, коли почалася остання макабрична тортура, саме та осоружна жорстокість із казки: вони не могли зняти його тіло… тому що з ним була вона.
Якесь туманне і дещо тривожне знання підказувало йому, що зараз вони мали бути разом, адже вони — сім’я, але в тому присмерковому царстві, де тепер мешкав Стів, ця думка не мала особливого сенсу. Втіха і підтримка були абстрактними ідеями. Стів поринув у глибини шоку, далекі від стану контрольованого горя, і просто не був у змозі ані надавати, ані отримувати втіху. Та й крім того, сім’ї як такої більше не існувало, вона була зруйнована. Саме зараз Джоселін сиділа у кріслі в освітленій холодним світлом приймальні Корнвольської лікарні св. Луки у Ньюбурзі, і її дитина була жива, подумав злісно Стів, а ще за нею доглядала Мері Вандермеєр, а також її батько. Поки що їй доведеться впоратися з цим самій.
В якийсь момент того вечора задзвонив телефон, і за кілька хвилин прийшов Піт із червоними очима. Стів не пам’ятав, коли точно те сталося, тому що відчуття часу йому ніби сокирою відрубали, але трунар із похоронного бюро, що мало дивно макабричну назву «Нокс і Крамер»,[9] на той час уже пішов, і Стів сидів один за столом у їдальні, перед ним стояла тарілка з непочатою китайською стравою. Так, то була середина вересня, і Тайлер із Меттом сиділи навпроти нього і дражнили одне одного, сперечаючись із приводу Тайлерової відеозйомки.
— Вони змогли вичистити більшу частину правого ока Метта, — сказав Піт. — Промили йому шлунок, і він у небезпеці. Але його ліве око — то вже інша історія. Клей потрапив до роговиці й затвердів іще до того, як хлопця привезли до лікарні.
— Так, — відповів Стів. Тоді в кімнату падали косі промені пізнього літнього сонця. «Можу побитися об заклад, ти й знати не бажаєш, що я про це думаю», — говорив Метт в об’єктив Тайлера, а Тайлер відповідав: «Дійсно, не бажаю, братику, бо ти смердиш, як кінь. Краще б ти прийняв душ».
— Стіве?
Стів притлумив посмішку і зніяковіло подивився на Піта.
— Що?
— Можливість того, що ця травма — назавжди, реальна, розумієш? Йому почало витравляти роговицю. Він може осліпнути на це око назавжди.
— Так, я зрозумів, — відповів Стів. Він жодної гадки не мав про те, що там торочить Піт. В його уяві Тайлер говорив: «Перенесемо фокус уваги на рідну місцевість. Якби ти мав послати когось на смерть, о падре міо, кого б ти обрав: власну дитину чи решту жителів міста?»
9
В оригіналі Knocks & Cramer. Можливо, це алюзія на ім’я Джима Крамера, відомого інвестиційного авторитета і телешоумена, автора передачі «Шалені гроші». Крамер знаменитий надто ексцентричною поведінкою, зокрема, киданням крісел, криками тощо. Від цього прізвища походить сленговий новотвір cramer, що означає «нервовий зрив». А серед значень дієслова to knock — стукати, розбивати, оглушувати тощо. Ці два слова, як бачимо, відповідають внутрішньому стану героя.