— Ох, вірно, — усміхнувся Дійкстра. — Банальною. Небезпечний нільфгардський агент, який міг би вже банально сидіти в моїй найглибшій ямі в Третогорі, банально здимів, банально попереджений і сполоханий банальною дурістю панів Любистка й Ґеральта. Я бачив людей, які йшли на ешафот за менші банальності. Чому ти не повідомив мені про вашу засідку, Любистку? Чи я не доручив тобі інформувати мене про всі наміри відьмака?
— Я нічого не знав про плани Ґеральта, — переконливо збрехав Любисток. — Про те, що він рушить до Темерії й Соддену, щоб шукати того Ріенса, я ж тобі вже говорив. Повідомив я тобі також, що він повернувся. Я був упевнений, що він відступився. Ріенс буквально розчинився у повітрі, відьмак не знайшов ані найменшого сліду, і про те, якщо пам’ятаєш, я розповів тобі також…
— Ти брехав, — холодно заявив шпик. — Відьмак знайшов сліди Ріенса. У вигляді трупів. Тоді він вирішив змінити тактику. Замість ганятися за Ріенсом він вирішив чекати, поки Ріенс знайде його. Найнявся на шкути компанії Малатія і Грока як ескорт. Зробив із умислом. Знав, що компанія широко про це розголосить і тоді Ріенс довідається і щось зробить. І пан Ріенс зробив. Дивний, невловимий пан Ріенс. Нахабний, упевнений у собі пан Ріенс, який навіть не хоче використовувати псевдоніми й фальшиві імена. Пан Ріенс, який на милю смердить димом із нільфгардського комина. І чарівником-ренегатом. Правда, Філіппо?
Чародійка ні підтвердила, ні заперечила. Мовчала, дивлячись на Любистка допитливо й проникливо. Поет опустив очі, відкашлявся невпевнено. Не любив він таких поглядів.
Любисток поділяв привабливих жінок, у тому числі й чародійок, на пречудових, чудових, нечудових і зовсім нечудових. Пречудові на пропозицію піти в ліжко реагували радісною згодою, чудові — веселим сміхом. Нечудові реагували непередбачуваним чином. До зовсім нечудових трубадур зараховував тих, стосовно яких сама думка про те, щоб зробити таку пропозицію, холодом вкривала спину й змушувала тремтіти коліна.
Філіппа Ейльгарт, хоча й дуже приваблива, безсумнівно належала до зовсім нечудових.
Крім того, Філіппа Ейльгарт була важливою особою в Раді Чародіїв і довіреною придворною магічкою короля Візіміра. Була вона дуже здібною магічкою. Ходили чутки, що була однією з небагатьох, хто володів мистецтвом поліморфії. Виглядала вона років на тридцять. Скоріше за все, мала не менш ніж триста.
Дійкстра, переплівши пухкі долоні на череві, крутив «млинка» великими пальцями. Філіппа мовчала. Орі Реувен кашляв, шморгав носом і крутився, безустанно поправляючи свою широку тогу. Тога нагадувала професорську, але не виглядала схожою на отриману від сенату. Виглядала схожою на знайдену на сміттєзвалищі.
— Твій відьмак, — гарикнув раптом шпигун, — недооцінив пана Ріенса. Зробив засідку, але, демонструючи повну відсутність розуму, вирішив, що Ріенс потурбує його особисто. Ріенс, згідно із планом відьмака, мав почуватися у безпеці. Ріенс аж ніяк не міг відчути засідки, ніде не міг видивитися підлеглих пана Дійкстри, що чатували на нього. Бо на прохання відьмака пан Любисток не пискнув пану Дійкстрі про заплановану пастку. А відповідно до отриманих вказівок пан Любисток був зобов’язаний те зробити. Пан Любисток у тій справі мав чіткі, зрозумілі накази, які він вирішив за можливе проігнорувати.
— Я не твій підлеглий, — надувся поет. — І не мушу виконувати твої накази і доручення. Я допомагаю тобі часом, але роблю те з власної волі і з патріотичного обов’язку, аби не лишатися бездіяльним перед обличчям близьких змін…
— Ти шпигуєш для усіх, хто тобі платить, — холодно урвав Дійкстра. — Доносиш усім, у кого є на тебе гачки. А я маю на тебе пару непоганих гачків, Любистку. Тож не ставай у позу.
— Я не побоюся шантажу!
— А може, поб’ємося об заклад?
— Панове. — Філіппа Ейльгарт підняла руку. — Більше поваги, прошу. Не віддаляймося від теми.
— Слушно. — Шпик розсівся у кріслі. — Послухай, поете. Що сталося, те не відстанеться. Ріенса було попереджено, й повторно обманути себе він не дасть. Але я не можу допустити, щоб у майбутньому сталося щось подібне. Тому я хочу побачитися з відьмаком. Приведи його до мене. Припини крутитися містом і намагатися скинути зі сліду моїх агентів. Іди просто до Ґеральта й приведи його сюди, на кафедру. Я мушу з ним порозмовляти. Особисто й без свідків. Без крику і розголосу, які виникли б, якби відьмака заарештували. Приведи його до мене, Любистку. Це все, чого я зараз від тебе вимагаю.