— Не збуджуйся, Фольтесте, — підібгала губи Мева. — Я вже тобі казала, цінтрійці ніколи не визнають протекторату або чужої крові на троні. Якщо спробуєш нав’язати їм себе як сеньйора, ситуація зміниться на протилежну. Віссегерд знову організовуватиме загони для боротьби, але цього разу — під крилом Емгира. І певного дня ті загони рушать на нас як авангард нільфгардської навали. Як вістря спису, як ти недавно образно висловився.
— Фольтест про те знає, — пирхнув Візімір. — Саме тому він так інтенсивно розшукує Левеня, онучку Каланте. Не розумієте? Кров не вода, корона через одруження. Досить буде знайти дівчину й змусити її вийти заміж…
— Ти здурів? — просичав король Темерії. — Левеня мертве! Я аж ніяк не розшукую дівчину, але навіть якби… Мені на думку б не спало до чогось її змушувати…
— А тобі й не довелося б змушувати, — урвала Мева, лукаво усміхаючись. — Ти ж, як не крути, пристойний чоловік, родичу. А в Левеняткові тече кров Каланте. Дуже гаряча кров. Я знала Калі, коли та була молодою. Як бачила хлопа, так перебирала ногами, що якби хмизу підкласти — живим вогнем зайнявся б. Дочка її, Паветта, мати Левеняти, була точнісінько така сама. Тож, напевне, й Левеня від яблуні недалеко впала. Трохи залицянь, Фольтесте, і дівчина довго б не пручалася. Ти ж на те розраховуєш, признайся?
— Напевне на те розраховує, — зареготав Демавенд. — Але ж спритний планчик собі наш король придумав! Ми вдаримо на лівий берег, але озирнутися не встигнемо, як наш Фольтест знайде й здобуде дівоче серденько, матиме молоденьку дружину, яку посадить на троні Цінтри, а тамтешній люд від розчулення плакатиме і сцятиметься у штани від щастя. Адже отримає свою королеву, плоть від плоті й кров від крові Каланте. Матимуть королеву… разом із королем. Королем Фольтестом.
— Ото ви дурню варнякаєте! — крикнув Фольтест, який то червонів, то блід. — Що вам у голови стрелило? У тому, про що ви патякаєте, ані крихти сенсу немає!
— У тому є чимало сенсу, — сухо сказав Візімір. — Бо я боюся, що ту дитину дехто посилено розшукує. Хто, Фольтесте?
— Це ж очевидно! Віссегерд і цінтрійці!
— Ні, це не вони. Принаймні не тільки. Хтось іще. Хтось, чию дорогу позначають трупи. Хтось, хто не зупиняється перед шантажем, підкупом і тортурами… Якщо ми вже про те, то чи хтось на прізвище Ріенс перебуває на службі когось із вас? Ха, по обличчях бачу, що або не перебуває, або ви не признаєтеся, що так на так виходить. Повторюю: онуку Каланте розшукують у спосіб, який примушує задуматися. Хто її, питаю, шукає?
— До дідька! — Фольтест ударив кулаком по столу. — Це не я! Мені й на думку не спало б одружуватися з якимось дівчиськом для якогось там трону! Адже я…
— Адже ти вже чотири роки таємно живеш із баронесою Ла Валетт, — знову усміхнулася Мева. — Кохаєтеся, наче два голубки, чекаєте, коли старий барон нарешті відкине копита. Чого ти так дивишся? Ми всі про це знаємо. За що, як вважаєш, ми платимо шпигунам? Але заради трону Цінтри, родичу, не один король готовий був би пожертвувати особистим щастям…
— Стривайте. — Генсельт подряпав заросле підборіддя. — Не один король, кажеш? Так дайте спокій Фольтесту. Є інші. Свого часу Каланте хотіла видати онуку за сина Ервилла з Вердену. Ервилл також може зазіхати на Цінтру. Та й не тільки він…
— Гм-м-м… — пробурмотів Візімір. — Це правда. В Ервилла троє синів… А що говорити про тут присутніх, у яких є спадкоємці чоловічої статі? Га? Мево? Чи ти, бува, не замилюєш нам очі?
— Мене можете виключити. — Королева Лирії усміхнулася ще лукавіше. — Це правда, кружляють світом двоє моїх недоростків… Плоди розкішного забуття… Якщо їх досі не повісили. Сумніваюся, аби комусь із них раптом захотілося покоролювати. Не мали вони до того ані схильності, ані настрою. Обидва вони дурніші навіть за свого батька, хай земля йому пухом. Хто знав мого небіжчика-чоловіка, той розуміє, про що я.
— Факт, — погодився король Реданії. — Я його знав. Сини і справді дурніші? Зараза, я думав, що дурнішим бути не можна… Вибач, Мево…
— Дрібниці, Візіміре.
— Хто ще має синів?
— Ти, Генсельте.
— Мій син жонатий!
— А отрута навіщо? Заради трону Цінтри, як хтось тут мудро сказав, не один пожертвував би власним щастям. Бо воно вигідно!
— Я просив би без інсинуацій! І відчепіться від мене! Інші також мають синів!
— Нєдамір із Генґфорсу має двох. А сам — удівець. Нестарий. І не забувайте про Естерада Тиссена із Ковіру.
— Я б їх виключив, — покрутив головою Візімір. — Ліга з Генґфорсу й Ковір планують династичні зв’язки між собою. Цінтра й Південь їх не цікавлять. Гм-м… Але Ервілл з Вердену… Той — близько.