— Приємно за тобою полювати, — тихо сказав Ріенс. — Не треба довго шукати. З’являєшся сам, саме там, де ми й хотіли б тебе мати.
— Те саме можна сказати про тебе, — спокійно відповів відьмак. — Ти з’явився тут. Я хотів тебе мати — й ось ти.
— Ти мусив добряче натиснути на Мирмана, аби той розповів тобі про амулет і показав, де він схований. І яким чином його активувати, щоб послати звістку. Але того, що амулет цей одночасно працює і як попередження, Мирман не знав і сказати не міг, навіть якби його пекли на червоному вугіллі. Я роздав чимало таких амулетів. Знав, що раніше чи пізніше ти натрапиш на якийсь із них.
З-за рогу вулички випірнуло четверо людей. Рухалися вони повільно, вправно й безшелесно. Усе ще трималися у зоні пітьми, а витягнені мечі тримали так, аби їх не видав блиск клинків. Відьмак, зрозуміло, пречудово їх бачив. Але не видавав свого знання. «Добре, убивці, — подумав. — Якщо ви того хочете, то будете те мати».
— Я чекав, — продовжував Ріенс, не рухаючись із місця, — і дочекався. Маю намір нарешті звільнити землю від тягаря твого існування, паскудний одмінцю.
— Ти маєш намір? Переоцінюєш себе. Ти — лише знаряддя. Горлоріз, найманий іншими, щоб залагоджувати брудні справи. Хто тебе найняв, пахолку?
— Забагато ти хочеш знати, мутанте. Звеш мене пахолком? А знаєш, чим є ти? Купою лайна, що лежить на дорозі, купою, яку треба усунути, бо дехто не хоче бруднити собі чоботи. Ні, я не розповім, ким є той хтось, хоча міг би. Зате скажу тобі дещо інше, аби ти мав над чим подумати дорогою в пекло. Я уже знаю, де байстрюк, якого ти так охороняв. І знаю, де ота твоя відьма, Йеннефер. До неї немає діла моїм працедавцям, але в мене на цю дівку особиста образа. Як тільки я закінчу з тобою, доберуся до неї. Зроблю так, що вона пожаліє про свої фокуси з вогнем. О, так, вона буде про те жаліти. Дуже довго.
— Не треба було цього казати, — паскудно усміхнувся відьмак, відчуваючи вже ейфорію битви, викликану еліксиром, що реагував на адреналін. — Поки ти того не сказав, мав шанс вижити. Тепер його в тебе вже немає.
Сильне тремтіння відьмацького медальйона попередило про раптову атаку.
Він відскочив, блискавично добуваючи меч, вкритим рунами клинком відбив і знівечив послану в його бік різку паралізуючу хвилю магічної енергії. Ріенс відступив, підняв руку в жесті, але в останню мить злякався. Не використавши другого закляття, поспішно ретирувався углиб завулку. Відьмак не міг його переслідувати — кинулися на нього ті четверо, які вважали, що їх прикриває тінь. Блиснули мечі.
Це були професіонали. Уся четвірка. Досвідчені, вправні, зіграні професіонали. Ударили в нього парами, двоє зліва, двоє справа. Парами — так, щоб один завжди ховався за спиною другого. Відьмак обрав тих, що були зліва. На викликану еліксиром ейфорію наклалася лють.
Перший горлоріз атакував фінтом із декстера, тільки для того, щоб відскочити й дати тому, за спиною, можливість зрадницького уколу. Ґеральт закрутився у піруеті, минув їх і тяв другого ззаду, самим кінчиком меча, через потилицю, шию і спину. Був злим, ударив сильно. Кров фонтаном бризнула на стіну.
Той перший блискавично відступив, поступаючись місцем наступній парі. Ті розділилися в атаці, рубаючи мечами з двох напрямків, так, щоб тільки один удар можна було парирувати, — другий мусив потрапити в ціль. Ґеральт не парирував, крутячись у піруеті увійшов між ними. Щоб не зіштовхнутися, обидва вони мусили збитися із зіграного ритму, тренованих кроків. Один зумів обернутися у м’якому, котячому ухилі, відскочив вправно. Другий не зумів. Втратив рівновагу, повернувся спиною. Відьмак, крутнувшись у зворотному піруеті, із розмахом тяв його через поперек. Був злий. Відчув, як гострий відьмацький меч перерубує хребет. Жахливе виття прокотилося відлунням по вуличках. Двоє, що залишилися, ударили в нього одночасно, засипали ударами, які він парирував із чималим зусиллям. Увійшов у пірует, вирвався з-під блискаючих клинків. Але замість того, щоб спертися об стіну й оборонятися, він атакував.
Вони не сподівалися на це, не зуміли відскочити й розділитися. Один контратакував, але відьмак уникнув контратаки, закрутився, рубанув назад, наосліп, цілячись у рух повітря. Був злий. Цілився низько, у черево. Попав. Почув здавлений крик, але часу оглядатися не мав. Останній із горлорізів був уже поряд, уже бив швидким паскудним сіністром, квартою. Ґеральт парирував в останню мить, статично, без оберту, квартою із декстера. Горлоріз, скориставшись інерцією від блоку, крутнувся наче пружина й рубонув з півоберта, широко й сильно. Занадто сильно. Ґеральт уже обертався. Клинок убивці, значно важчий за клинок відьмака, тяв повітря, горлорізу довелося піти за ударом. Розгін розвернув його. Ґеральт вивернувся з напівпіруету поряд із ним, дуже близько. Побачив скривлене обличчя, перелякані очі. Був злий. Ударив. Коротко, але сильно. Й точно. Просто в очі.