Пугача вивели, але не стали зв’язувати руки, як гемайнам[33].
Офіцер відвернувся. З гобелена нагорі відірвався палаючий шматок, упав, кружляючи, наче великий вогнистий птах. Блиск відобразився на сріблястій окантовці обладунку, на бічних заслонах шолома, що сягали половини щоки: мала вона, як й у всіх Чорних Солдатів, форму потворної зубатої щелепи.
«Наша черга», — подумав Ґеральт. І не помилився.
Офіцер дивився на Цірі, а очі його в отворах шолома палали, помічаючи та реєструючи все. Блідість. Шрам на щоці. Кров на рукаві та на долоні. Білі пасемка у волоссі.
Потім офіцер звів погляд на Ґеральта.
— Вільгефорц? — запитав він своїм звучним голосом. Ґеральт заперечливо покрутив головою.
— Кагір еп Келлах?
Знову заперечливий рух голови.
— Бійня, — сказав офіцер, дивлячись на сходи. — Кривава бійня. Але що ж, хто з мечем прийде… Виходить, ти зменшив катам роботу. Далекий ти пройшов шлях, відьмаче.
Ґеральт не прокоментував. Цірі голосно шморгнула й витерла ніс зап’ястком. Йеннефер дорікнула їй поглядом. Нільфгардець зауважив і те й усміхнувся.
— Далекий ти пройшов шлях, — повторив. — Прийшов сюди з краю світу. За нею й заради неї. Уже хоча б через те дещо я тобі заборгував. Пане де Рідо!
— Слухаюся, Ваша Імператорська Величносте!
Відьмак не здивувався.
— Прошу знайти тут окрему кімнату, де я міг би спокійно, без перешкод порозмовляти з паном Ґеральтом із Рівії. На цей час прошу забезпечити всі зручності та виго́ди для обох пані. Зрозуміло, під ретельною й уважною охороною.
— Слухаюся, Ваша Імператорська Величносте!
— Пане Ґеральте, прошу за мною.
Відьмак устав. Глянув на Йеннефер і Цірі, бажаючи їх заспокоїти, попередити, щоб не робили дурниць. Але цього не було потрібно. Обидві вони були змучені. І байдужі.
— Далекий ти пройшов шлях, — повторив, знімаючи шолом, Емгир вар Емрейс, Дейтвен Аддан ін Карн еп Морвудд, Біле Полум’я, що Танцює на Курганах Ворогів.
— Не знаю, — спокійно відповів Ґеральт, — чи ти, Дані, не пройшов довший.
— Ти ба, упізнав мене, — усміхнувся імператор. — А начебто відсутність бороди та зміни в поведінці зробили мене цілковито іншим. Багато людей, які раніше бачили мене в Цінтрі, прибували потім до Нільфгарду й дивилися на мене під час аудієнції. Не впізнав мене ніхто. А ти ж бачив мене тільки раз, та ще й шістнадцять років тому. Аж так я запав тобі в пам’ять?
— Я б тебе не впізнав, бо ти й справді дуже змінився. Я просто здогадався, хто ти такий. Уже якийсь час тому. Не без чужої допомоги й підказки, але відгадав, яку роль відіграв інцест у родині Цірі. У її крові. У якомусь із найжахливіших снів наснився мені інцест найстрашніший, найогидніший із можливих. І прошу — ось і він, власною персоною.
— Ти ледь тримаєшся на ногах, — холодно сказав Емгир. — А нахабні слова й дії, що ти їх намагаєшся вчиняти, призводять до того, що хилитаєшся ще більше. Можеш сісти в присутності імператора. Цей привілей я дарую тобі… пожиттєво.
Ґеральт із полегшенням усівся. Емгир усе ще стояв, спершись на шафу.
— Ти врятував життя моїй дочці, — сказав. — Кілька разів. Дякую тобі за те. Від власного імені й від імені нащадків.
— Ти мене обеззброюєш.
— Цірілла, — Емгир не звернув уваги на кпини, — поїде до Нільфгарду. У відповідний час стане імператрицею. Точнісінько так само, як ставали й стають королевами десятки дівчат. Інакше кажучи, майже не знаючи свого чоловіка. Часто не маючи про нього доброго враження на підставі першої зустрічі. Часто розчаровані першими днями й… ночами заміжжя. Цірілла не стане першою.
Ґеральт утримався від коментарів.
— Цірілла, — продовжував імператор, — буде щаслива, як більшість королев, про яких я говорив. Це прийде з часом. Кохання, якого я аж ніяк від неї не вимагаю, Цірілла перенесе на сина, якого я з нею сплоджу. Ерцгерцога, а потім імператора. Імператора, який сплодить сина. Сина, який стане володарем світу та врятує його від знищення. Так говорить пророцтво, точний зміст якого знаю тільки я… Зрозуміло, — продовжив Біле Полум’я, — Цірілла ніколи не довідається, хто я такий. Ця таємниця помре. Разом із тими, хто її знає.
— Авжеж, — кивнув Ґеральт. — Зрозуміліше й бути не може.
— Ти не можеш не помічати, — відізвався через якийсь час Емгир, — руки призначення, яка була на цьому всьому. На всьому. Як і на твоїх учинках. Від самого початку.
33
Гемайни — в старій Польщі так звалися рядові в полках «іноземного» типу; переносно «найманці».