Довго панувала тиша. Замовкло навіть те щось, що вило на перевалі.
— Спочатку, — продовжив пілігрим, хоча Бореас та ельф готові були закластися, що не продовжить, — спочатку все вказувало на те, що Цінтрійський мир принесе корисні зміни, створить цілком стерпний порядок у світі. Якщо не для всіх, то принаймні для мене…
— Королі, — кахикнув Бореас, — з’їхалися до Цінтри, якщо я правильно пам’ятаю, у квітні?
— Другого квітня, — уточнив пілігрим. — Був, як пам’ятаю, новий місяць на небі.
Уздовж стін, розташовані трохи нижче від темних балок, що підпирали галерейки, висіли закріплені ряди щитів із різнобарвними малюнками геральдичних знаків, гербами цінтрійської шляхти. Уже на перший погляд впадала в очі різниця між трохи побляклими знаками старовинних родів і гербами шляхти, що стала такою в новітні часи, за правління Дагорада й Каланте. Ті, новіші мали живі, не потріскані ще кольори, не позначено ще було їх рядками дірок короїдів.
Найживіші ж кольори мали щити, додані цілком недавно, — з гербами шляхти нільфгардської. Тієї, що їх отримала під час здобуття міста та п’ятирічного імператорського правління.
«Коли ми вже повернемо Цінтру, — подумав король Фольтест, — треба буде допильнувати, аби цінтрійці не знищили цих щитів у святому запалі відновлення. Політика — то одне, а прикрашання зали — інше. Державні зміни не можуть бути виправданням для вандалізму».
«Значить, це тут усе почалося, — подумав Дійкстра, розглядаючи величезну залу. — Славетний бенкет на заручинах, під час якого з’явився Сталевий Єжак і зажадав руки принцеси Паветти… А королева Каланте найняла відьмака…»
«Як же дивовижно сплітаються людські долі», — подумав шпигун, сам дивуючись із тривіальності своїх думок.
«П’ять років тому, — подумала королева Мева, — пять років тому мозок Каланте, Левиці з крові Кербінів, розбризкався на плитах двору, саме цього, який видно з вікон. Каланте, чий гордовитий портрет ми бачили в коридорі, була передостанньою особою королівської крові. Після того, як потонула її донька Паветта, залишилася тільки онука. Цірілла. Хіба що звістка, що Цірілла мертва, правдива.
— Прошу, — махнув тремтячою долонею Цирус Енгелькінд Геммельфарт, ієрарх Новіграда, з огляду на вік, становище й загальну пошану per acclamationem[34] призначений тим, хто проводитиме засідання. — Прошу зайняти місця.
Вони розсілися, знаходячи позначені табличками стільці червоного дерева за круглим столом. Мева, королева Рівії та Лирії. Фольтест, король Темерії, і його ленник — король Венцлав із Брюґґе. Демавенд, король Едірну. Генсельт, король Кедвену. Король Етайн із Цідарісу. Молодий король Кістрін із Вердену. Князь Нітерт, голова реданської Регентської Ради. І граф Дійкстра.
«Цього шпигуна треба буде спробувати позбутися, усунути від столу переговорів, — подумав ієрарх. — Король Генсельт і король Фольтест, та що там, навіть молодий Кістрін уже дозволили собі кислі зауваження, того й диви, дочекаємося демаршу з боку представників Нільфгарду. Той Сігізмунд Дійкстра — людина невідповідного стану, а до того ж з огидним минулим і поганою славою, persona turpis[35]. Не можна дозволити, аби присутність persona turpis порушувала атмосферу перемовин».
Голова нільфгардської делегації, барон Шілярд Фітц-Естерлен, якому випало за круглим столом сидіти акурат проти Дійкстри, привітав шпигуна ґречним дипломатичним уклоном.
Бачачи, що всі вже сидять, ієрарх Новіграду всівся також. Не без допомоги пажів, що підтримували його під тремтячі руки. Ієрарх усівся на стільці, виконаному роки тому для королеви Каланте. Стілець мав пречудово високу та оздоблену спинку, завдяки чому відрізнявся від інших.
Круглий стіл круглим столом, але треба, щоб бачили, хто найголовніший.
«Значить, це тут, — подумала Трісс Мерігольд, роздивляючись кімнатку, позираючи на гобелени, картини й численні мисливські трофеї, роги абсолютно невідомого чародійці рогатого звіра. — Тут після знаменитого розгардіяшу в тронній залі відбулася славетна приватна розмова Каланте, відьмака, Паветти й Заклятого Єжака. Та сама, під час якої Каланте дала згоду на той дивний мар’яж. А Паветта вже була вагітна. Цірі народилася десь місяців через вісім або й менше… Цірі, спадкоємиця трону… Левеня з крові Левиці… Цірі, моя мала сестричка. Яка зараз десь далеко на півдні. На щастя, уже не сама. Вона разом із Ґеральтом і Йеннефер. Вона в безпеці. Хіба що вони знову мені набрехали».