Посланець відхилив комір і сорочку, демонструючи золотий медальйон, на якому була зображена оточена полум’ям зірка, вписана в трикутник.
— Красива прикраса, — Шілярд усміхнувся й легеньким уклоном підтвердив, що все зрозумів. — Я усвідомлюю, що вона дуже дорога… І елітарна… Чи можна її десь купити?
— Ні, — з притиском заперечив Беренгар Льоварден. — Її треба заслужити.
— Якщо пані й панове дозволять… — голос Шілярда Фітц-Естерлена набрав специфічного, відомого вже перемовникам тону, який свідчив: те, що амбасадор зараз скаже, він вважає незмірно важливим. — Якщо панове й пані дозволять, я прочитаю зміст надісланої мені aide-méemoire[45] Його Імператорської Величності Емгира вар Емрейса, з ласки Великого Сонця імператора Нільфгарду…
— О ні. Не знову, — заскреготів зубами Демавенд, а Дійкстра лише застогнав. Від уваги Шілярда те не сховалося, бо сховатися не могло.
— Нота довга, — визнав він. — Тож я її переповім замість того, щоб читати. Його Імператорська Величність висловлює велике задоволення перебігом перемовин і, як людина, налаштована миролюбно, із радістю приймає досягнуті компроміси й поєднання. Його Імператорська Величність зичить подальшого прогресу в перемовинах і їх закінчення для загальної користі…
— Тож берімося до діла, — перервав його Фольтест. — І живо! Закінчимо для загальної користі й повертаємося додому.
— Слушно, — сказав Генсельт, якому додому було далі за інших. — Закінчимо, бо якщо будемо валандатися, то нас тут і зима застане!
— Чекає на нас іще один компроміс, — нагадала Мева. — І справа, якої ми кілька разів ледь торкалися. Думаю, лякаючись, що вона може нас розділити. Час зламати той переляк. Бо проблема ж не зникне від того, що ми її боїмося.
— Це точно, — сказав Фольтест. — Тож до діла. Вирішимо статус Цінтри, проблему наслідування трону, спадку після Каланте. Це проблема велика, але я не сумніваюся, що ми з нею впораємося. Правильно, ваша вельможносте?
— Ох, — усміхнувся дипломатично й таємничо Шілярд Фітц-Естерлен. — Справа щодо спадку трону Цінтри матиме рішення дуже швидко. Це ж справа легша, аніж пані та панове собі припускають.
— Я подаю на обговорення, — оголосила Філіппа Ейльгарт досить бездискусійним тоном, — наступний проект: зробімо з Цінтри повірницьку територію. Надамо мандат Фольтестові з Темерії.
— Щось занадто в нас той Фольтест зростає, — скривилася Сабріна Ґлевіссіг. — Надто великі він має апетити. Брюґґе, Содден, Анґрен…
— Нам потрібна, — відрізала Філіппа, — сильна держава в гирлі Яруги. І на Сходах Марнадалю.
— Я не проти, — кивнула Шеала де Танкарвіль. — Нам те потрібно. Але не Емгирові вар Емрейсу. А нашою метою є компроміс, а не конфлікт.
— Кілька днів тому Шілярд пропонував, — нагадала Франческа Фіндабайр, — провести демаркаційну лінію, поділивши Цінтру на зони впливу, на Зону Північну й Зону Південну…
— Дурість і дитячі пустощі, — обурилася Маргарита Ло-Антіль. — Такі поділи не мають жодного сенсу, вони є винятково причиною для конфліктів.
— Я думаю, — сказала Шеала, — що Цінтра має бути перетворена на кондомініум. Владу ж слід увести комісаричну, через представників королівств Півночі й імперії Нільфгард. Місто й порт Цінтра дістануть статус вільного міста… Ви щось хотіли сказати, дорогенька пані Ассіре? Прошу. Зізнаюся, я найчастіше краще сприймаю дискурси, що складаються з повних, закінчених фраз, але прошу. Ми слухаємо.
Усі магічки, не виключаючи блідої, наче привид, Фрінгілли Віго, уп’ялися очима в Ассіре вар Анагід. Нільфгардська чародійка не поспішала.
— Пропоную, — заявила своїм милим і лагідним голосом, — зосередитися на інших проблемах. Цінтру ж залишити в спокої. Про окремі справи, про які мені донесено, я просто не встигла вам повідомити. Справу Цінтри, шановні соратниці, уже вирішено й закінчено.
— Що? — Очі Філіппи звузилися. — Що то має означати, дозвольте запитати?
Трісс Мерігольд голосно зітхнула. Вона вже здогадалася, уже знала, що то має означати.
Ваттьє де Рідо був смутним та прибитим. Чарівна й чудова в коханні золотоволоса Кантарелла кинула його раптово й несподівано, без зайвих слів і пояснень. Для Ваттьє це був удар, удар страшезний, після якого він ходив, наче отруєний, був знервованим, розсіяним та одурілим. Мусив контролювати себе, пильно стерегтися, аби не впійматися, аби не бовкнути якоїсь дурні в розмові з імператором. Часи великих змін не сприяють нервовим і некомпетентним.