На сході (де розташовані Зерріканія та Гакланд) успіхи експансії як Півночі, так й Імперії не дуже значущі. 1350 року знаний нам світ потерпав від навали гааків — події настільки серйозної, що та увійшла в перелік бід ельфійської пророчиці Ітліни. Утім, уже в 1373 р. Німуе, подорожуючи всім знайомим на той час світом, — від нільфгардських провінцій до Півночі, — не зустріла на своєму шляху якихось слідів тієї навали.
І тут треба зробити, мабуть, головний невтішний для Північних Королівств висновок: майбутнє — це світ, що кардинально змінився, але змінився під владою Нільфгарду. (Відзначимо, що не тільки Німуе йде до Горс Велену з далекого півдня, але й Кондвірамурс говорить «у нас у Віковаро» — ВО.)
Але це світ із більш-менш єдиною владою, раціональними законами, співпрацею магії та науки під контролем держави… Але це світ, де Північ у довгостроковій перспективі програє.
Утім, серйознішою проблемою в цій довгостроковій перспективі є не політичний процес, а те, що через багато століть Еффенберг і Тальбот назвуть «кліматичними змінами». Те, що дається взнаки вже через два століття після історії Ґеральта: «…єдиним портом, що не замерзає в затоці Пракседа, є Понт Ваніс. ‹…› …сто років тому не замерзав жоден із портів затоки. ‹…› А чи ти знаєш про те, що в Кедвені були виноградники? ‹…› Тепер у Кедвені виноград не росте зовсім. Тому що зараз зими, на відміну від колишніх, приносять сильні морози, а сильний мороз виноград убиває. Не просто гальмує вегетацію, а вбиває. Нищить. ‹…› …на зламі грудня та січня завірюхи бувають над Альбою, де ще сто років тому сам сніг був сенсацією. А те, що сніги тануть, а озера в нас відмерзають у квітні, знає ж кожна дитина! І кожна дитина дивується, чого б то місяць той зветься квітнем» (ВО).
Це ще не апокаліпсис, але тенденція примушує замислитися.
Нарешті, з цього світу пішли ельфи. Це сталося протягом ста років після подій саги: уже за часів Кондвірамурс є потреба поясняти ці обставини: «Коли відчинили Двері й ельфи відійшли, то забрали із собою або ж знищили всі твори мистецтва, не залишивши жодної картини» (ВО).
А наприкінці зі світу, здається, пішла й магія. Уже Еффенберг і Тальбот говорять про неї як про давні легенди та забобони.
А може, магія й наука таки зуміли поєднати свої зусилля і, як говорив в іншій реальності письменник А. Кларк, магія стала лише певним рівнем технології? Це також можливо. Але в будь-якому разі то вже інша історія для іншої книжки.
Хронологія світу відьмака[52]
Наскрізна хронологія представлена наприкінці поданого розділу, нижче ж ми наводимо приклади, що дозволяють зрозуміти, як відбувалася атрибуція подій циклу.
1.1. «Володарка Озера»
Датувати закінчення саги про відьмака дозволяє епілог роману «Сезон гроз» (останнього роману, присвяченого Ґеральтові; його події відбуваються співвідносно з базовим циклом, за кілька років перед подіями першого з оповідань — «Відьмака»):
«— Який нині рік?
— Тисяча триста… — вона здивовано підвела погляд. — Тисяча триста сімдесят третій post Resurrectionem.
— Тоді, — біловолосий потер обличчя рукою в рукавичці, — Ґеральт із Рівії вже давно мертвий. Помер він сто п’ять років тому».
(Перехресним підтвердженням цієї дати є датування Північних воєн «Енциклопедією» Еффенберга й Тальбота: 1268 р. як дата їх закінчення — ХВ).
Таким чином, відьмак загинув 6 червня 1268 р.: «Був шостий день після червневої новини, коли вони дісталися до Рівії» (ВО). Від цієї точки можна датувати події саги, ідучи у зворотному порядку.
Битва в замку Стигга сталася в березні (2 квітня, у день початку Цінтрійських перемовин, Трісс Мерігольд думає про Цірі таким чином: «Вона разом із Ґеральтом і Йеннефер. Вона в безпеці…» (ВО); 9 квітня Цірі разом із Ґеральтом та Йеннефер підпалює арену Хувенагеля — ВО).
Різанина на озері Тарн Міра, після якої Цірі увійшла до Вежі Ластівки, сталася в той самий день у 1267 р., коли відбувся транс Іоли Першої на прохання Трісс Мерігольд: «Був дев’ятнадцятий день листопада. Повня» (ВЛ).
Час перебування Цірі серед Народу Вільх: вісім днів до прибуття в Тір-на-Ліа («— Я увійшла до вежі більш ніж тиждень тому… — Сіреаель, це ж тільки вісім днів» (ВО)), плюс п’ять ночей перебування там із Королем Вільх; дата втечі — 1 грудня 1267 р. (утім, треба мати на увазі, що час у країні Народу Вільх тече інакше, ніж у рідному світі Цірі).
Приблизно в той самий час відбувся обід Йеннефер із Вільгефорцом, що його побачила у своєму сні Кондвірамурс. Бонгарт говорить чародійці: «У вересні, три місяці тому, в Еббінзі я зловив твою малу падлюку. Оту Цірі, про яку стільки говорять» (ВО).
52
Низка дат та авторських ідей скорегована для поданого видання за узгодженням з автором.