— Стримаймося, — вампір указав очима. — Щось мені говорить, що йдуть нові справи.
Ґеральт вилаявся собі під ніс. Кипарисовою алейкою йшли до нього двоє рицарів. Першого він упізнав відразу, бо велику бичачу голову на сніжно-білій яккі не можна було переплутати з жодним іншим гербом. Другий рицар, високий, шпакуватий, з фізіономією шляхетно-гострою, наче вирізаною з граніту, мав на блакитній туніці третину золотого лілейного хреста[15].
Зупинившись на відстані двох кроків, як наказував придворний ритуал, рицарі вклонилися. Ґеральт і Регіс вклонилися навзаєм, після чого вся четвірка витримала наказане рицарським звичаєм мовчання, що мало тривати десять ударів серця.
— Панове дозволять? — представив свого товариша Бичача Голова. — Це барон Пальмерін де Лаунфаль. Мене, як панове, може, пам’ятають, звати…
— Барон де Пейрак-Пейран. Як би ми могли забути.
— Ми маємо справу до пана відьмака, — перейшов до суті Пейрак-Пейран. — Стосовно, скажімо, професійних питань.
— Слухаю.
— Віч-на-віч.
— Я не маю секретів від пана Регіса.
— Але шляхетні пани, напевно, їх мають, — усміхнувся вампір. — Тому з вашого дозволу я піду огляну оту-он мальовничу альтанку, очевидно, храм для медитацій. Пане Пейрак-Пейран… Пане де Лаунфаль…
Вони обмінялися уклонами.
— Перетворююся на слух, — перервав мовчання Ґеральт, навіть не думаючи вичікувати, коли промине десятий удар серця.
— Справа, — Пейрак-Пейран знизив голос і полохливо роззирнувся, — у тому суккубі… Ну, у тій нічній марі, що відвідує чоловіків. Яку вам княгиня доручила прикінчити на смерть. Чи багато вам за забиття тієї примари обіцяно?
— Вибачте, але то професійна таємниця.
— Це очевидно, — відізвався Пальмерін де Лаунфаль, рицар із лілейним хрестом. — І гідною є ваша позиція. Воістину, боюся я, що зневажите ви мою пропозицію, але, не зважаючи на те, пропозицію цю я складу. Відмовтеся від того контракту, пане відьмаче. Не шукайте суккуба, облиште його в спокої. Нічого не говорячи про те ані панянкам, ані княгині. І, честю клянуся, ми, пани з Туссану, переб’ємо ціну панянок. Клянуся в тому нашою гідністю.
— Пропозиція, — холодно промовив Ґеральт, — і справді надто близька до зневаги.
— Пане Ґеральте, — Пальмерін де Лаунфаль мав обличчя суворе й серйозне. — Скажу вам, чому ми насмілилися на цю пропозицію. Була поголоска про вас, начебто ви вбиваєте винятково тих потвор, що є загрозою. Реальною загрозою. Не уявною, що береться від незнання чи упереджень. Тож дозвольте так вам сказати, що суккуб не загрожує й не шкодить нікому. Так, просто навідує людей у снах… Час від часу… І трохи мучить…
— Але винятково повнолітніх, — швидко додав Пейрак-Пейран.
— Дами з Туссану, — сказав Ґеральт, розглядаючись, — не були б раді, довідавшись про цю розмову. Як і княгиня.
— Ми абсолютно з вами погоджуємося, — пробурмотів Пальмерін де Лаунфаль. — Тактовність тут є умовою, для всіх бажаною. Не треба будити святенниць, які сплять.
— Відкрийте мені рахунок в одному з місцевих ґномських банків, — повільно й тихо промовив Ґеральт. — І здивуйте мене щедрістю. Попереджаю, що здивувати мене нелегко.
— Але ми намагатимемося, — гордо пообіцяв Пейрак-Пейран.
Вони обмінялися уклонами.
Повернувся Регіс, який, вочевидь, усе чув своїм вампірським слухом.
— Зараз, — сказав він без усмішки, — ти, вочевидь, також можеш стверджувати, що то був мимовільний рефлекс і неможливий для витлумачення імпульс. Але від відкритого банківського рахунку відкрутитися тобі буде непросто.
Ґеральт дивився кудись високо, ген над верхівками кипарисів.
— Хтозна, — сказав, — може, ми все-таки проведемо тут кілька днів. Якщо зважати на ребра Мільви, то, може, навіть і більше. Може, кілька тижнів? Тож не зашкодить, якщо на той час ми здобудемо фінансову незалежність.
— Так ось звідки в тебе рахунок у Чанфанеллі, — кивнув Рейнар де Буа-Френ. — Ну-ну. Якби княгиня про те довідалася, точно сталися б зміни на посадах, по-новому б розподілилися патенти. Ха, може, і мене б підвищили? Слово даю, аж шкода, що не маю задатків донощика. Розповідай тепер про славетну бесіду, на якій я так хотів бути присутній. Так прагнув бути там, пити та їсти! А послали мене на кордон, на сторожу, у холод і псячу заметіль. Ех, гопца-гопца-ой-ля, ти військова доля…
15
Лілейний хрест — різновид геральдичної фігури хрестоподібної форми, у якої кожен бік хреста (балка) закінчується стилізованою лілеєю.