Обурений, якщо не з жалю до Франсуази чи до якогось стратегічного глузду, то принаймні з жалю до фонетики, я заявляв, що слід казати «на скалю», і домігся лише того, що лакей знай товк Франсуазі цю грізну фразу, щойно я поткнуся в кухню, радий нагоді полякати колежанку, а ще тому, що він, колишній комбрейський садівник і звичайний собі лакей, може показати своєму панові, що він, однак же, добрий француз за всіма приписами святого Андрія-Первозваного-в-По-лях, і Декларація прав людини дала йому право вимовляти «скала» з цілковитою незалежністю і не допускати, аби хтось диктував йому щось у питанні, не пов’язаному з його обов’язками, пам’ятаючи, що після революції ніхто не сміє читати йому мораль, скоро всі ми рівні між собою.
Отож, мене пересмикнуло, коли я почув, як він мовить Франсуазі про операцію на широку «скалу» — з упертістю, покликаною довести мені, що така вимова поснюється не звичайним неуцтвом, а зрілим, виваженим рішенням. Він плутав уряд із газетами в якійсь збірній третій особі: «Вони все говорять про швабські втрати і не говорять про наші, а в нас, надісь, утрати в десятеро разів більші. Вони кажуть, боші видихаються, у них нема чого їсти, а я думаю, їсти в них у сто разів більше, ніж у нас. Досить на нас туману пускати. Якби вони не мали чого їсти, то не билися б так, як оце недавно, коли поклали сто тисяч наших хлопців, яким не було ще й двадцяти». Він перебільшував у кожен слід німецькі перемоги, як давніше перемоги радикалів; воднораз він розводився про їхні звірства, аби ці перемоги ще дужче боліли Франсу-азі, яка все ячала: «О Мати Божа! Пречиста Маріє!» — а часом, аби докучити їй ще чимось, бідкався: «А втім, ми не кращі: що ми наброїли у Греції, те вони виробляють у Бельгії. Ось побачите, ми допечемо всім, і доведеться борюкатися з усім світом», — хоча ситуація складалася якраз протилежна. Якщо надходили добрі новини, він не розгублювався й тут же запевняв Франсуазу, ніби війна триватиме тридцять п’ять років, а що передбачав можливість перемир’я, то переконував, ніби перемир’я протримається місяць-два, а потім підуть такі бої, що теперішні здаватимуться дитячими забавками, і, зрештою, від Франції не зостанеться каменя на камені.