Склавши присягу, доктор Стінсон, високий, злегка огрядний психіатр трохи за шістдесят, звернувся до своїх нотаток. Клавдію, сказав він, тричі клали в лікарню Апгем-Голл під його опіку: у жовтні 1974-го, після її повернення з Гаваїв, у жовтні 1976-го та у вересні 1977-го, на терміни біля двох-трьох місяців. Діагноз Клавдії звучав так: «Шизофренія, загальний латентний тип».
— Що це означає? — спитав Дай.
— Це стан, описаний Гохом у 1949 році, — пояснив Стінсон, — характеризується загальною тривожністю (справжніми панічними атаками), паністерією й пансексуальністю. Це цікавий різновид діагнозу — цього року вийде нова діагностична класифікація, і там він буде названий граничною шизофазією [так в оригіналі]. Це споріднено з шизофренією, але… пацієнт часом усвідомлює реальність. …Я бачив її протягом кількох років… і діагноз був завжди той самий. Тип хвороби Клавдії виявляється у сферах судження, взаємодії з оточенням, особливо в сексуальному плані. Вона потрапляє в цікаві різновиди сексуальних ситуацій.
Стінсон подивився на Клавдію, яка всміхалася до нього.
— Наприклад, перший випадок, коли ми побачили її, стався після її розлучення… і тут вона впадає в панічний стан, почувається, наче… світ навколо неї рушиться й тому подібне — і вона приходить до лікарні, цілковито відірвана від навколишнього світу, ніби заблукала у власних фантазіях, і потрібен певний час, щоб знизити її тривожність.
Лью Дай спитав його, як цей діагноз стосується її контакту з реальністю та з її оточенням.
— Здається, що Клавдії подобається жити в епіцентрі бурі, — відповів Стінсон. — Вона завжди шукає цікавого роду стосунків з представниками маргінальних груп, якщо казати про її соціальні зв’язки. Бісексуали, гомосексуали, повії, танцівниці ґоу-ґоу. Вона потрапляє в ці ситуації й починає уявляти себе частиною синдикату, мафії, яка хоче втягнути її до сексуального рабства. Будь-які химерні фантазії в неї тісно переплітаються з реальністю, аж доки настає момент, коли хтось руйнує її ілюзії… відштовхує її… а потім у неї трапляється чергова панічна атака, і вона шукає, по-справжньому шукає захисту в лікарні.
Стінсон описав симптоми її панічних атак:
— …Безсоння, неспокійне ходіння, поганий апетит, напади плачу й істеричного крику… дуже вибаглива, погрожує судовим позовом, боїться, що інші намагаються зашкодити їй… загалом, просто дуже нестерпна, щоби бути поряд.
Лікар пригадав, що коли Клавдія вперше прийшла до Апгем-Голлу в 1974 році, вона розповіла йому довгу заплутану історію про те, як її викрала мафія на Гаваях і примусила до проституції, а вона втекла.
У 1977 році вона була госпіталізована після того, як зателефонувала в поліцію, кажучи, що бачила, як зарізали жінку в провулку за її будинком. Але тіла не знайшли, як і жодного підтвердження її слів.
Стінсон також зазначив, що після «інциденту з зарізанням» голос Клавдії почав поступово хрипнути, доки в день надходження до лікарні не зник повністю.
— Ця хрипота і ця фобія, — зазначив Стінсон, — є частиною паністерії…
Дай пригадав подробиці вбивств у Маккена й подальший допит Клавдії детективом Говардом Чемпом, під час якого вона зробила своє зізнання. Дай спитав Стінсона, чи схоже це на твердження, які вона робила щодо інших злочинів.
— Клавдія як хамелеон, — пояснив лікар, — як маленький кокер-спанієль… надзвичайна потреба догоджати, яка достеменно могла проявитися під впливом допиту. Гадаю, Клавдія дасть вам усе, що захочете, якщо помістити її в послідовну ситуацію. Вона чудово здатна на це і в ситуації, у якій немає послідовності. Її поведінка випливає з її оточення… Вона йде назустріч вимогам людей.
Дай спитав:
— Якщо надати Клавдії трохи інформації… зі справи про вбивство… від допитувача, чи можливо — не можливо, а дуже ймовірно, — що Клавдія все це повторить, виставивши себе однією з головних дійових осіб?
Стінсон кивнув:
— Клавдія дуже вправно приплітає себе до всього — майже як павук, який тче павутиння, сполучаючи уривки реального й вигаданого, допоки… до того ступеня, коли я нізащо не зможу відрізнити (а я справді приділяв чималу увагу її лікуванню), де закінчується вигадка й починається правда.
Під час перехресного допиту заступник прокурора Джеймс О’Ґрейді переглянув зауваження Стінсона про те, що «Клавдія — людина, яка живе в епіцентрі бурі, на цікавій арені подій у Колумбусі».
— Ну, — відповів лікар, — щодо «цікавої», не пригадую [щоб таке казав]. Вона, безумовно, завжди обирала якийсь демонічний світ, на межі соціальної пристойності — гадаю, ви так це називаєте.
— Люди, яких вона згадувала, — спитав О’Ґрейді, — її друзі та знайомі… вона розповідала вам про двох танцівниць, які справді були вбиті?
— Ні.
— Ви самі коли-небудь читали про це в новинах: нерозкрита справа двох танцівниць ґоу-ґоу — одна звідси, інша з Дейтона?
Стінсон відповів, що ні.
Після кількох запитань про лікування розладу жінки О’Ґрейді поцікавився, чи доктор Стінсон читав твердження Клавдії та чи чув він запис зізнання. Коли Стінсон сказав, що ні, О’Ґрейді спитав наполегливіше:
— Тож як я розумію, ви навіть не намагалися б висловити судження, що насправді було сказано у тій заяві, зокрема… про тон голосу… не прослухавши її.
— Аж ніяк.
— Гаразд, чи правильно я зрозумів, що ви також не ризикнули б судити про те, чи здатна була Клавдія під час першої розмови з помічниками шерифа зрозуміти, які її права і тому подібне?
— Принаймні нічого конкретного, ні.
— Дякую, докторе, — сказав О’Ґрейді. — Це все.
Отримавши свідка у своє розпорядження, Лью Дай підсумував попередні свідчення й запитав:
— Докторе… не могли б ви зробити судження, ґрунтуючись на своїх професійних знаннях, роботі з Клавдією та досвіді у цих питаннях: на вашу думку як психіатра, чи справді вона скоїла ці вбивства?
— Я не надто обізнаний в обставинах цієї справи, — відповів Стінсон, — але дуже добре знайомий із Клавдією. Я просто не можу повірити, що вона здатна скоїти чи скоїла вбивство.
Говард Чемп, викликаний на місце свідка, розповів, як дізнався про Клавдію від полісменів, котрі розмовляли з нею в ресторані. Дай змусив його описати події, які призвели до того, що її забрали до Департаменту шерифа, а потім переглянув зізнання.
Намагаючись пояснити швидко змінні настрої Клавдії, Дай спитав:
— Пригадуєте, ви дали мені зрозуміти, що вона не хоче зі мною бачитись… а коли я приїхав до штаб-квартири, вона з криком кинулася мені назустріч? Пригадуєте це? Тоді ви були неабияк здивовані її реакцією.
Відповідь Чемпа була ворожою:
— Я пригадую, що після розмови з вами в неї розпочався якийсь істеричний напад.
— Пригадуєте, як зауважили мені, що її манера поводитися пов’язана з ліками й тому подібним, і що все це гра — насправді вона не в аж такій поганій формі?
— На мою думку, — стояв на своєму Чемп, — після тої зустрічі з вами вона справді затіяла якусь гру — так.
Дай тиснув на Чемпа, випитуючи, чи вживала Клавдія ліки протягом допиту, які були обставин обшуку її квартири та про її твердження протягом зізнання.
— На вашу думку, те, що вона вам розповіла, — це справді той хід подій, який встановило ваше слідство?
— Ми були вражені тим, що їй відомо стільки інформації щодо самого місця злочину… розташування тіл, типу отриманих ними поранень і зон, де містилися рани пропорційно [так в оригіналі] до тіла.
Дай зазначив, що і Діно Політіс, і Роберт Новатні пройшли випробування на детекторі брехні, переконавши прокурора округу Франклін, що не мають жодного стосунку до цих убивств. Він також нагадав Чемпу, що за два тижні після вбивств Політіса заарештували за крадіжку в супермаркеті «Кроґер», і що, допитуючи його, Тоні Річ міг розкрити інформацію, яку Політіс потім переказав Клавдії.
Чемп зауважив, що сидів поряд, коли Річ допитував Політіса, і що вбивства в Маккена зайняли не більше п’ятнадцяти відсотків розмови.