Дай уперто намагався з’ясувати думку Говарда Чемпа щодо пунктів зізнання, у яких Клавдія визнає, що збрехала з метою заплутати допитувача, і тих моментів, коли вона каже, що хотіла б промовчати.
Суддя Мартін перервав цю лінію допиту:
— Містере Дай, гадаю, це одне з тих питань, які належить вирішувати мені після перегляду стенограми. Думка свідка мене не цікавить.
Коли Чемпа відпустили, помічник Дая Вільям Флек підвівся й сказав:
— У мене ще один свідок. Ваша честь, ми викликаємо Роберта Новатні.
Після того, як Новатні присягнув і назвав суду своє повне ім’я, його спитали, чи знає він Клавдію Яско. Коли він відповів, що так, і його попросили впізнати її на суді, він глянув просто на неї та вказав у її напрямку. У відповідь на запитання Флека він розповів, що познайомився з Клавдією приблизно рік тому, і додав, що вони живуть разом.
Коли його спитали, чи до теперішньої ситуації Клавдія колись зізнавалася, що їй відомо про злочин, Новатні відповів, що три-чотири місяці тому вона заявляла, буцімто бачила, як біля їхнього будинку вбили молоду дівчину, і викликала детективів.
На запитання Флека про страх Клавдії бути вбитою Новатні відповів:
— …[Вона боялася] безлічі людей, яких я не знаю… [Був] якийсь інцидент, десь у Каліфорнії чи на Гаваях. Вона заявляла, що боїться за своє життя.
— Можете навести нам якусь конкретну розмову, у якій Клавдія могла це стверджувати? — спитав Флек.
Новатні знизав плечима.
— Цитую: «У світі є люди, що хочуть мене вбити».
Флек змусив Новатні підтвердити, що Діно Політіс приходив до їхнього будинку після того, як був заарештований за дрібну крадіжку, і в присутності Клавдії змалював у подробицях те, що дізнався про вбивства.
Під час перехресного допиту прокурор О’Ґрейді запитав Новатні, чи Клавдія колись згадувала про інші злочинні дії. Коли Новатні глянув на нього порожніми очима, О’Ґрейді додав:
— Вона мала також інформацію про інші злочинні дії, такі, як вибухівка на Греблі Гувера?
— Протестую! — загорлав Флек. — Це перетворюється на… це не стосується справи.
— Відхилено, — сказав суддя.
Новатні кивнув:
— Вона стверджувала, що має таку інформацію.
— О-о. Кажете, вона стверджувала, що вже має відомості про вибухівку на Греблі Гувера? І що, за її словами, там сталося?
Новатні наїжачився:
— Ну, не знаю. Вам відомо про це більше, ніж…
— Ви не знаєте, що саме вона стверджувала?
— Ні.
— Звідки ви знаєте, що вона взагалі щось стверджувала?
— Ну, я був в офісі свого адвоката й переглядав стенограму зізнання, яке вона зробила.
О’Ґрейді переможно подивився на Флека, а потім на Дая.
— І хто ж був вашим адвокатом, для протоколу?
— Лью Дай.
О’Ґрейді змусив Новатні визнати, що насправді Клавдія не згадувала його імені чи імені його молодшого брата у зв’язку з інцидентом на Греблі Гувера, а потім спитав:
— Чому ви автоматично вирішили, що це ви й ваш молодший брат, якщо жодного з ваших імен не назвали?
Новатні гнівно зиркнув на Клавдію.
— Вона звинуватила мене у вбивстві. Чом би й ні?
Після ще кількох хвилин перехресного допиту з метою послабити довіру до Новатні як до свідка О’Ґрейді відпустив його. Суддя Мартін повідомив адвокатів, що бере справу на розгляд.
Приблизно в той самий час, коли тривало слухання Клавдії в залі правосуддя, шерифи трьох округів отримали інформацію від Бюро кримінального розпізнання й розслідування про те, що автоматичний пістолет 22 калібру, з якого вбили Маккена, його матір і Крістін Гердман в окрузі Франклін, є тією ж зброєю, з якої застрелили Дженкіна Т. Джонса в окрузі Лікінґ і превелебного Джеральда Філдза в окрузі Фейрфілд.
Ніхто не згадав очевидного — що Джонса і Філдза вбили, коли Клавдія перебувала у в’язниці.
4
Коли Клавдія повернулася з судового слухання й Донна Зеґ провела її до камери, вона лягла на свою койку й заплакала.
— Ну ж бо, вище носа, дитино, — сказала наглядачка. — Не може бути все так погано. Я хочу, щоб ти знову почитала з моєї долоні. Я переповіла двом старшим донькам те, що ти казала минулого разу: що я стану бабусею. Їх стурбувала та частина, де ти казала, що одній із них буде страшенно тяжко під час пологів.
Клавдія, досі розсіяна, приголомшено глянула на неї.
— Про що ви кажете?
— Моя долоня, люба. Я хотіла б, щоби ти знову прочитала моє майбутнє.
Клавдія похитала головою й застогнала.
— Не хочу більше зазирати в майбутнє.
— Як же це? Ти чудово передвіщаєш долю, Клавдіє. Чому ні?
— Бо я чула, що казав про мене мій психіатр на суді. Він каже, що я вигадую, фантазую — як павук плете павутину. А тепер я знаю… — вона зробила жест, ніби охоплюючи всю в’язницю. — Це не декорації до фільму.
Вона торкнулася своєї перев’язаної стопи.
— А це не був нещасний випадок під час зйомок якоїсь сцени.
Клавдія зі сльозами глянула у вічі наглядачці.
— Він каже, що часом я маю зв’язок із реальністю. То ось, зараз це явно реальність.
— Я можу щось зробити для тебе, Клавдіє?
— Ісус покинув мене. Можете покинути мене так само.
Коли Зеґ пішла, Клавдія мовчки сиділа якийсь час на койці, заплющивши очі й намагаючись зрозуміти, що це все означає. Якщо вона не грає головної ролі в кіно, то вона під слідством за справжнє вбивство. Адже ж вона чула, як зачитували положення про смертну кару. Прокурори вимагали, щоб її відправили на електричний стілець.
Клавдія почула шум і побачила, як двоє працівників приставляють драбину за дверима її камери, щоб замінити довгу флуоресцентну лампу. Вони говорили про те, щоб покінчити з цією роботою й піти на вечерю. У цю мить Клавдія усвідомила, що оскільки вони стоять між її камерою та контрольним центром, то перекривають її зображення на моніторі перед полісменами.
Зараз вона могла накласти на себе руки, і ніхто б цього не побачив та не зупинив її. Порцеляновий унітаз. Там на дні була вода.
Жінка впала на коліна — від болю в лівій щиколотці ходити було нестерпно. Підповзла до унітаза й зазирнула в нього. Опустила руку у воду — та була холодна й чиста. Треба було зробити це зараз, доки ніхто не прийшов. Клавдія прошепотіла:
— Милий Ісусе, пробач мені, але я знаю, що ти забереш мене у кращий зі світів.
І з єдиним глибоким видихом вона опустила голову в унітаз, вичекала мить, доки її подих виходив із бульбашками — і вдихнула.
Супроти власної волі, відчувши, як ніздрі заповнює вода, жінка висмикнула обличчя. Вона занурювала його знов і знов, але раптом захлинулася… її знудило… і на цей звук прибігла непрохана підмога.
Охоронці відвели її до лазарету. Дізнавшись, що з нею все буде гаразд, її знову помістили до камери під суворий нагляд.
Вона плакала. Прагла померти в той спосіб, який обере сама, а не на електричному стільці. О, милостивий Боже, тільки не на електричному стільці. Клавдія не хотіла, щоб зголили її довге чорне волосся, прив’язали її до стільця й пустили крізь тіло високу напругу.
Усе життя вона була проти смертної кари — і тепер знала, що мала рацію.
Розділ п’ятий
1
У суботу 6 травня 1978 року, за майже два місяці після арешту та ув’язнення Клавдії, «Колумбус Сітізен-Джорнел» закріпив за п’ятьма жорстокими вбивствами назву:
«УБИВСТВА 22 КАЛІБРУ»
Їм були присвячені дві статті на першій шпальті.
Одна подала слова Гаррі Беркемера, шерифа округу Франклін: