— Згоден! — гаркнув Мухортов. — Сам хотів щось таке пропонувати!
— Четверо дорослих чоловіків. — Платон знову навмисне не зважив на Авакумова. — Дві рушниці. Один — мисливець. Другий — бойовий офіцер. Носок не боягуз, добре вправляється з сокирою, на власні очі бачив. Я не для всіх благонадійна особа. Але багато років ловив злочинців, це досвід. — Знову витримав паузу. — Ми влаштуємо облаву, панове. Де б не засів невідомий нападник, має бачити й розуміти: з нами жарти погані.
Тепер у долоні заплескав Сергій Ковалевський.
Розділ 20. Вилазка
Чечель претендував на рушницю Мілкуса, та полковник не віддав.
Серж так само не довірив нікому свій «зауер». Мартин Носок озброївся сокирою, і до Платона прийшло розуміння: йому лишається або великий кухонний ніж, або кочерга. Обидва варіанти відкинув. Не бачив подібної зброї в руках особи, яка, хоче хтось чи ні, взяла на себе клопіт керувати гуртом людей. Хтось наляканий — і то не завжди дами. Хтось — рішучий, і Серафима Мілкус помітно вирізнялася серед інших жінок. Проте щось при собі треба мати. Чечель, стиснувши зуби, згодився на гострий ножик.
Авакумову дозволили зберегти лице — таки лишився дбати про дам. Навіть якби сам винокур не зголосився, Платон усе одно запропонував би йому саме цю місію. Покровитель муз не виглядав воїном, не годився для потенційних бойових дій. Крім того, Ковалевський і Мухортов навряд могли б зосередитися в його товаристві. За цей день Георгій Андріянович перетворився з людини, яку краще сприймати на відстані, на персону, що стала сильним подразником. Тож у критичних ситуаціях такого добродія краще поруч не мати.
У кімнатах усе лишилося майже так, як було. Люсі вперто не пускала до себе нікого. Олена Луківна так само воліла лишитися в себе, під опікою чоловіка, і двері, на відміну від інших, чомусь просила лишити прочиненими. Але Наталю Дмитрівну господиня все ж делікатно попросила піти до Ольги Янівни. Вдова лікаря Лаврова від раптового горя на якийсь час утратила відчуття реальності. Параска, звичайна забобонна сільська жінка, сиділа біля неї розгублена й не знала, як дати цьому всьому раду. Навпаки, з усіх присутніх вона злякалася чи не найбільше, без упину хрестилася, читала всі молитви, які знала, і Серафима не бачила від куховарки великої користі. Мухортову теж не треба було переконувати в цьому. Вона перемістилася до Лаврової, а Параска з дозволу Ковалевського зачинилася в його апартаментах.
Мисливці ж розбилися на пари.
Ковалевський сам зажадав, аби з ним лишився Чечель. Полковнику не дали вибору, спину йому прикриватиме управитель. Але запропонований, дуже простий план дій не лишав інших можливостей. Чоловіки зібралися попарно обійти будинок із різних боків. У кожній парі має бути бодай один, озброєний рушницею. Він мусив рухатися попереду, напарник — слідувати за ним та в разі чого миттєво прийти на допомогу. Якщо переконаються, що загрози нема зовсім близько, гуртом прочешуть сад. Далі, за огорожу, проти ночі ніхто потикатися не хотів. Надто великий ризик.
Поки вдягалися, Мухортов згадав про набої.
Вилетіло з голови, то зрозуміло. Треба зайти в спальню Мілкуса й узяти коробку, господар сказав, де вона лежить. Але раптом втрутився Ковалевський, нагадав:
— Там труп лікаря. І вікно вибите.
— То й що? — не зрозумів полковник.
— Хто б не напав, заліз у вікно.
— Ми не знаємо, як він туди проник, — зауважив Платон. — Пан Мілкус не бачив.
— Чув звук розбитого скла, — сказав Серж. — І я не про це зараз. Якщо вбивця крутиться поруч, якщо напав уже двічі за неповну добу, якщо забрав два життя — він може зараз сидіти в тій спальні.
— Добре, баби нас не чують, — буркнув Носок.
— Грубо, mon ami[29], — обсмикнув Мухортов, тут же додав: — Але ж правда. Зараз би наші дами підняли ґвалт. Ще б пак, перевертень у будинку.
— Ви перший так його назвали, — зазначив Чечель.
— А ваша пропозиція? — різко відбив полковник. — Ми тут відучора про нього чуємо. А бачив чудовисько, між іншим, тільки наш господар.
— Це, як ви кажете, чудовисько паралізованому чоловікові дивом удалося налякати, стрельнувши з рушниці.
— Зараз не розумію нічого, — зізнався Мухортов.
— Я теж, — озвався Ковалевський.
— Невідомого душогуба щойно назвали чудовиськом, — зітхнув Платон. — Монстри, до вашого відома, так просто не зупиняються. Хіба що той, кого охрестили перевертнем, настільки розумна істота, що ладен обирати собі жертв. Розпанахав горлянки Григоренку й Лаврову — але чомусь вирішив не чіпати Мілкуса. Хоча ніхто не заважав йому закатрупити також його.
Полковник розправив вуса.
— Трошки збентежили мене, Платоне Яковичу. Ви молодший за нас усіх. І, визнаю, знаменитіший. У досить молодому віці досягли, кажуть, чималих успіхів на ниві поліцейського кримінального розшуку. Хіба не знаєте випадків, коли навіть слабенька спроба опиратися змушувала вбивць задкувати й тікати?
— Знаю, — визнав Чечель.
— Напевне маємо саме такий випадок. Перевертень, далі звемо його так для зручності, не чекав, що хтось огризнеться. Він інстинктивно відступив. Повірте мені, військовій людині. На війні теж так трапляється. Сильніший ворог не пре, мов бик на ворота, коли зустрічає найменший удар у відповідь там, де не чекав спротиву. Тактика, панове, елементарна тактика. Несподіваний опір дає всі підстави вважати: супротивник не такий простий, яким здавався. Краще на коротко відступити, перевірити все, аби втрат не стало більше.
— Згоден. — Ковалевський легенько хлопнув товариша по плечу. — Слухайте старих вояків, Платоне Яковичу, слухайте.
— Тому вважаєте — перевертень, чи хто він там, міг повернутися?
— Цілком, — кивнув Мухортов. — Поки давали всім і всьому лад нагорі, він проліз назад крізь дірку в вікні. Ми в загальному гармидері не почули.
Чечель яскраво уявив величезну темну постать, яка саме зараз принишкла під дверима темної спальні. А може, навіть спрагло хлебче кров убитого лікаря. Чи терзає іклами ще не охололу плоть.
Здригнувся.
— З усією повагою, Федоре Федоровичу, — віриться слабо.
— Перевіримо?
— Після сказаного вами — мусимо.
— Я ж розгатив двері, — озвався Носок, підваживши задля наочності сокиру. — Не зачинено зовсім. Кажете, ота потвора може залізти назад… Так вона б уже залізла! Може, десь у будинку ховається.
— Не дай Бог! — вигукнув Ковалевський.
— Так хай вилазить! — гаркнув Мухортов.
— Перевірити легко, — мовив Чечель. — Більше світла треба.
Та тримати свічник довелося все ж йому. Мисливці з рушницями не хотіли займати руки нічим зайвим. Управитель так само вважав за потрібне тримати сокиру напоготові. Тому Платон, заховавши ножа в кишеню пальта, поклав усю надію на супутників: у разі чого його прикриватимуть і рятуватимуть усі троє.
Обережно наблизилися до Мілкусової спальні.
На ходу перестроїлися в бойовий порядок — стали півколом. З рушницями стали по краях, Носок опинився за спиною Чечеля. Сунули повільно, маленькими кроками. Двері тримали під прицілом обох цівок. У потрібний момент Платон мовчазним жестом зупинив рух. Нахилився, видивляючись при світлі двох свічок під ногами. Не стримав полегшеного подиху, але мовив тихо:
— Ніхто звідти сюди не виходив. Інакше наслідив би.
— Наслідив? — так само тихо перепитав Ковалевський.