— Це називається — встановити мотив, — додав Платон.
— Свій мотив має навіть божевільний.
— По це нам усім міг би розказати покійний Лавров.
— Але його з нами нема, — відрізав Мілкус. — Що, на вашу думку, сталося? Не мотив, не причина — послідовність дій убивці. І дуже важливо: чи ви далі переконані, що вбивця — серед нас?
Чечель згадав Людочку Черниш.
— Ким би вбивця не був — серед нас напевне є його спільник.
— Поясніть.
— Гаразд… — Платон зітхнув. — З вашого дозволу, оперуватиму лише фактами, відомими мені. Так простіше, та й не час для детальних пояснень. Перша жертва — Михайло Григоренко. Його вдалося виманити надвір глупої ночі, бо вбивця знав: Мішель готовий тікати за будь-яку ціну. Але щоб знати це, треба було чути його слова й розуміти наміри. І дуже важливо — на певний час вивести з гри його коханку. Для того треба знати про її пристрасть до наркотиків. Бо їй підкинули чималу дозу в момент, коли вона не знала, куди себе подіти. Усього цього, погодьтеся, вбивця, котрий приходить ззовні, без підказки свого спільника знати не міг.
— Ймовірного спільника.
— Але він є, — тиснув Платон. — Чи був. Припускаю участь покійного лікаря Лаврова. Бо мав образи на Григоренка, давні. Що означає: наш убивця, хоч ким би виявився, взяв на себе труд зібрати відомості про кожного. Наперед.
— Він знав, що тут, у нас, будуть саме ці гості? Ми ж навмисне обрали лотерею!
— Тут для мене поки загадка, чи не найбільша. Проте розв’яжу її, щойно проясню для себе різні деталі. З яких цілісна картина й складеться. Проте, пане Мілкус… і ви, Серафимо Марківно, — шаркнув Чечель у її бік, аби не зводити присутність господині лише до тлумачення чоловікових слів, — моє припущення розширює коло підозрюваних.
— У сенсі?
— Ще вчора зранку я не зважав на жодну з наших дам. Роздивився Мішелеву рану. Повірте, бачив їх чимало на своєму, хай не такому вже й довгому, віку. Вбивця — дуже сильна людина. Жінки так само можуть мати багато сили, таких я теж знавав. Зрештою, Полінка Урусова, причина мого теперішнього становища, — була молода, тендітна, але дуже жорстока. Що додає сил, до речі. Проте, з усією повагою, жодна з ваших гостій, навіть кокаїністка Людочка, на вбивцю не годиться. Спільницею ж того, хто почав полювання, бути може.
— Дякую.
Платон звернув увагу: Серафима зараз говорила сама від себе.
— Будь ласка. А за що саме?
— Не вважали мене здатною вбити. І ось щойно вивели з кола підозрюваних.
У напівтемряві Чечель не побачив, відчув полегшення в голосі. Жінка переклала свої слова Мілкусу, той задоволено гмикнув, теж кинув коротке, яке не вимагало перекладу:
— Danke schön[33], — по тому, після короткої паузи, знову заговорив через дружину: — Цікавий перебіг думок, дуже цікавий.
— Не буду втомлювати довше…
— Нічого, тут усе одно вже ніхто не спатиме. Та й у мене хребет після падіння розболівся з новою силою. Іноді ловлю себе на дурному: краще б усього паралізувало. Бо там, нижче, нічого не болить.
— Припини!
Серафима кинула це різкувато, але чомусь не переклала. Вирвалося спересердя, машинально. Молода жінка ще й тупнула при цьому. Аж тепер Чечель звернув увагу: вона встигла вдягнути простеньку сукню. Інші жінки так і не знайшли часу перевдягнути пеньюари.
А в неї ж і витримка!
Не втратити голову в такому пеклі — дорогого вартує, всілякої поваги, Платон укотре подумки визнав це.
— Та не виключаю: спільником убивці справді міг бути Лавров, — вів він далі. — Саме тому вбив лікаря наступним, прибираючи непотрібного вже спільника й свідка водночас. Далі все просто. Тут є папір, перо, чорнило, олівець?
Серафима знайшла в шухляді однієї з шаф аркуш, чистий з одного боку. Олівець відшукався там же, погано заструганий. Платонові цього вистачило. Він перемістився до столу, став так, аби краще падало світло. Зараз Мілкус не бачив сищика, спробував розвернутися в його бік. Чечель зупинив його жестом.
— Я накреслю, задля наочності. Потім дружина вам усе покаже й розкаже. Отже, припускаю таке. — Накреслив прямокутник. — Ось дім. Тут парадний вхід. Вікна вашої спальні, на першому поверсі, виходять на протилежний бік. Десь тут, — позначив рискою, — вбивця розбиває шибу, заскакує всередину. Він не боїться зустріти найменший опір, адже, як поки припускаю, Лавров — його товариш і спільник. Напевне вбивця знав, що ви, мосьпане, озброєні. Вбив лікаря, чому не кинувся на вас? — Відповіді не чекав, сам собі відповів: — Бо вас, пане Мілкус, йому не треба. Інакше що зупинило б? Паралізований чоловік? Хай навіть із рушницею… Він дозволив вам вистрілити. Аби ми тут усі подумали, що його можна отак налякати. Далі він стрибає назад, відбігає… — Олівцем намалював стрілку, позначив штрихами сліди. — Поводиться дивно… з нашої точки зору. Насправді ж ним керує якась власна логіка. Вона стає зрозумілою, коли вбивця ховається десь отут. — З лівого боку, біля крайнього кута, з’явився хрестик. — Він стоїть, вичікує. Ми могли не вийти на вилазку? — Платон підняв очі від малюнка, глянув на Серафиму. — Могли. Та все ж логіка підказує — найімовірніше, після такого нападу озброєні мужчини виберуться, спробують його зловити. Він же, своєю чергою, продовжує криваве полювання. Вибір міг упасти на нашу з Сержем пару. Але не пощастило Мухортову. — Ліворуч від прямокутника з’явилося ще два хрестики. — Поки ми обходили маєток ось тут, — знову стрілочка, — вбивця зайшов за цей ріг. Просто назустріч полковнику й вашому управителю. — Чечель що далі, то більше захоплювався, навіть говорив не до господарів, сам до себе. — Дуже великий спритник. Незрозуміло одне: як йому вдалося не потрапити нам із Ковалевським на очі. Хіба б тікав ось так… — Чергова стрілка спрямувала вістря під прямим кутом від хрестика, яким Платон позначив місце нападу. — Теоретично, поки ми оббігали дім, убивця міг зникнути з очей.
Платон замовк, простягнув малюнок Серафимі. Вона передала Мілкусові, підсвітила. Чоловік покрутив схему в руці, склав аркуш навпіл, сказав, дивлячись у темряву:
— Наш управитель живий. Ніщо не заважало вбити і його. Дядько, ви пояснили раніше, дістав сильний шок. Бери голіруч, опору не зустрінеш.
— До чого ви ведете?
— Мене пожаліли. Його — теж. Ви маєте рацію, пане Чечель. — Господар згорнув малюнок учетверо. — Той, кого називаємо перевертнем, полює на наших гостей. Винятково чоловіків. Дізнатися, чим його розгнівала саме ця компанія — зрозуміти, хто вбиває. І поки що пильнувати панів Ковалевського та Авакумова.
— Згоден. Тільки, здається мені, Серж здатен за себе постояти.
— А ще він краще за всіх ходить на лижвах, — згадала Серафима. — Якщо до сходу сонця нічого страшного не трапиться…
Розділ 22. Електричні дроти
Залишок ночі минув тривожно, проте більше ніхто обложених не займав.
Платон переказав Ковалевському прохання Серафими. До нього приєднався й Мілкус, запросивши Сержа зайти в бібліотеку. Нічого такого, що б не було під силу досвідченому завзятому мисливцеві. Стати на лижви, прихопити рушницю, дістатися до Грушівки, привести очікувану відучора підмогу.
— Може так статися, що ви зустрінете її десь на півдорозі, — припустила господиня. — Бачте, вчорашнє припущення виявилося правильним. Після заходу сонця ніхто не ризикуватиме. А заходить сонце вже по третій дня. На жаль, події розгорталися швидше й трагічніше, ніж ми всі могли припустити. Та вірю, за нас не забули.
— То навряд, мови нема, — кивнув Ковалевський. — Але маєте рацію, Серафимо Марківно. Після того, що ми всі тут пережили, прискорити звільнення не завадить. Сам про це думав. А потім — велика облава! — Він войовничо струснув «зауером».