Козоепопея
(Наррація)[6]
Жмак примчав до Веселоярська і звелів скликати актив. Доповідь робив сам. Про що? Звичайно ж — про міжнародне становище.
І все навертав на Середземне море, де надто напружена обстановка, а тоді на Грецію, де обстановка знормалізувалася і провадиться послідовна демократизація. Насамкінець Жмак ні з того, ні з сього перескочив на кіз і заявив, що треба послати до Греції по кіз досвідченого спеціаліста.
Але не всі такі вже свідомі. Не розворушиш їх ніякими доповідями, ніякими починами. Пішли пісні-приспівування, хихоньки та хахоньки, так ніби перед ними й не сам товариш Жмак, а якась несерйозна гра.
— Послати? — загукали веселоярівці.— А то ж куди?
— Та куди ж? Туди, де кози пасуть!
— То нащо ж там ще й спеціаліст?
— Кізонько-лебедонько, стань на порозі на одній нозі — ввійдеш до хати, будемо скакати… Гоцки… Гоцки!..
— Де коза ходить, там жито родить…
— Де коза туп-туп, там жита сім куп…
— Голосувать за кіз!
— Козоголосування!
— Козлогаласування!
— Ха-ха-ха!
— Га-га-га!
— Хто б же туди поїхав? Хіба наш завфермою?
— Та він же проп’є по дорозі всіх кіз!
— І вагон проп’є!
— І вагон — го-го-го-го!
Жмак любив, коли сміялися, тільки щоб не з нього. І це тоді, коли він висунув таку пропозицію! Хтось колись навіяв Жмакові, що він ціле життя має командувати, хоч був до цього ще менш здатний, ніж коров'ячий хвіст.
— Тих-хо! — загукав Жмак. — Що за несерйозність? Товаришу голово сільської Ради, наведіть порядок!
— Та хай люди посміються, кажеться-говориться, — прискалив око Зновобрать.
— Нам треба рішать серйозні питання, а не хахоньки розводити, — пристукнув по столу Жмак.
— А ми його в робочому порядку, — запропонував Зновобрать. — Підберемо кандидатуру, обговоримо, затвердимо, проінструктуємо, а вже тоді хай і їде собі…
Сам же задумав по-своєму помститися Жмакові, хоч задум той заховав так глибоко, що не розпізнав би його й сам. Як сказав вельми образно поет: у бджіл учіться, котрі дуже вдало уміють застосовувати жало. Позбутися Жмака Зновобрать не міг, тож і задумав ужалити його. І вже за день Веселоярськ довідався, що сільрада рекомендує для поїздки до Греції по кіз заслуженого колгоспного фуражира Петра Безтурботного!
Балачок було! Як же: Петро Безтурботний — за кордон! Всі сходилися на тому, що це його просунув син. У районі ж, начальство там якесь, от і поміг батькові. «Тю, — казали інші,— та він би сам поїхав, а не Петра туди пхав!» — «Сам? — зневажливо спльовували ще інші.— А може, той Йван і так там і спить по загряницях? А тепер захотів ще й батька, значить». — «Та він би лучче матір свою, Вустю!»— не згоджувалися перші. «Вустя малограмотна і дуже криклива, — пояснювали другі.— Можуть бути міжнародні ускладнення через її язик. А Йван їхній хоч і ледащо, але метикований».
Коли питали Петра, як це він удостоївся, той тільки цвьохкав батогом. «А мені, щитай, однаково. їхать — то й їхать!» — «І що ж тебе — викликали, чи як?» — допитувалися дядьки. «А куди мене викликать? Щитай, голова наш Зновобрать побачив мене на возі, спитав, чи поїду, а мені, щитай, хіба не однаково? Куди пошлють, туди, щитай, і поїду».