— То ці вчені не поділяють поглядів Вольтера?
— Цього я залишаю вам! — відповів Сенекаль.
— Що? А я гадав…
— Та ні! Він не любив народу!
Далі мова перейшла на сучасні події: іспанські шлюби, рошфорівське казнокрадство, новий капітул Сен-Дені, який призведе до збільшення податків. На думку Сенекаля, вони й так були надто великі.
— І навіщо, Боже милий? Щоб споруджувати палаци для музейних мавп, улаштовувати на майданах пишні паради чи підтримувати серед придворних лакеїв середньовічний етикет!
— Я читав у «Журналі мод», — сказав Сізі, — що в день святого Фердінанда на балу в Тюїльрі всі були одягнені як вантажники.
— Хіба ж це не жалюгідно! — мовив соціаліст, з огидою знизуючи плечима.
— А версальський музей! — вигукнув Пеллерен. — Що там казати! Ті йолопи вкоротили одну з картин Делакруа[34] і наточили Гро[35]! В Луврі так добре реставрують, скребуть і підправляють полотна, що років за десять од них, певно, нічого й не зостанеться. А про помилки в каталозі один німець написав цілу книжку. Слово честі, чужоземці сміються з нас!
— Авжеж, ми стали посміховиськом Європи, — сказав Сенекаль.
— Це тому, що мистецтво підпорядковане короні.
— Доки не буде загального виборчого права…
— Дозвольте! — Художник, якого вже двадцять років не приймали на жодну виставку, обурювався проти Влади. — О, хай нам дадуть спокій! Я особисто не вимагаю нічого! Тільки ж палати повинні були б законами підтримувати мистецтво. Слід би заснувати кафедру естетики, знайти професора, людину, котра була б і практиком, і воднораз філософом і, можна сподіватися, зуміла б згуртувати маси. Ви б, Юссоне, добре зробили, якби порушили це питання в вашій газеті!
— Хіба ж наші газети мають волю? Чи ми самі вільні? — з запалом озвався Делор'є. — Як подумаю, що, перше ніж пустити на воду човника, треба виконати двадцять вісім формальностей, хочеться податися до людоїдів! Уряд нас пожирає! Усе в його руках: філософія, право, мистецтво, навіть повітря, а знеможена Франція хрипить під жандармським чоботом і попівською сутаною!
Так майбутній Мірабо широким потоком виливав свою жовч. Нарешті він узяв склянку, підняв її, підвівся сам і, впершись рукою в бік, блискаючи очима, промовив:
— Я п'ю за повне повалення існуючого ладу, інакше кажучи, всього, що називають Привілеями, Монополією, Управлінням, Ієрархією, Владою, Державою, — і ще гучнішим голосом закінчив: — яких я хотів би розбити ось так! — І він шпурнув на стіл високий гарний келих, що розлетівся на тисячу скалок.
Всі заляскали в долоні, а найдужче — Дюссардьє.
Видовище несправедливостей обурювало його серце. Він непокоївся за Барбесову долю[36]; він був із тих, хто ладен кинутися під колеса екіпажа, щоб допомогти коневі, що, спіткнувшись, упав. Його ерудиція обмежувалася двома творами: один із них називався «Злочини королів», другий — «Таємниці Ватикану». Він, роззявивши рота, слухав адвоката з явною насолодою. Нарешті він не втримався:
— А я докоряю Луї-Філіппові за те, що він зрадив поляків!
— Одну хвилинку, — сказав Юссоне. — Передусім ніякої Польщі не існує; це Лафайєтова вигадка. Як правило, всі поляки — з передмістя Сен-Марсо, а справжні потонули разом із Понятовським.
Одне слово, його «на слизьке не зіб'єш», він «зневірився в усьому тому». Це ж те саме, що морський змій, скасування Нантського едикту чи «стара байка про Варфоломіївську ніч»!
Сенекаль, не беручи під захист поляків, вхопився за останні слова журналіста. На пап звели наклепи, адже вони, що не кажіть, стоять за народ, а Лігу він назвав «зорею Демократії, великим рухом на захист більшості проти індивідуалізму протестантів».
Фредерік був трохи здивований такими ідеями. Сізі вони, мабуть, остогидли також; він перевів мову на живі картини в театрі Жімназ, що саме на ту пору приваблювали багато глядачів.
Сенекаль засмутився з того. Такі видовища розбещують дочок пролетаря; потім і вони прагнуть виставляти напоказ зухвалу розкіш. Тож він виправдував баварських студентів, які образили Лолу Монтес. За прикладом Руссо, він більше поважав вугляреву дружину, ніж фаворитку короля.
— Ви зневажаєте трюфелі! — велично заперечив Юссоне.
І він став на захист таких дам із пошани до Розанетти. Далі повів мову про бал, що вона влаштувала, про костюм Арну.
— Кажуть, що справи його кепські, — сказав Пеллерен.
У торговця картинами щойно скінчився судовий процес у справі його бельвільських ділянок, а тепер він був членом компанії по розробці фарфорової глини в Нижній Бретані разом із такими, як і він сам, несерйозними особами.
34