Через тиждень після балу він зробив візит панові Дамбрезу. Фінансист запропонував йому двадцять акцій у своїм кам'яновугільнім підприємстві; Фредерік удруге не заходив. Делор'є писав йому листи; він не відповідав на них. Пеллерен запрошував його навідатись і глянути на портрет; він щоразу чемно відмовлявся. Однак поступився перед наполяганням Сізі познайомити його з Розанеттою.
Вона зустріла Фредеріка досить люб'язно, але не кинулась на шию, як то бувало раніше. Його приятель вважав за щастя потрапити в дім до розбещеної жінки, а надто — поговорити з артистом: там був Дельмар.
Драма, в якій він грав селюка, котрий картає Людовіка ХІV й провіщає 1789 рік, так прославила його, що для нього тільки й писали подібні ролі, і тепер призначення його полягало в тому, щоб висміювати монархів усіх країн. У ролі англійського броварника він шпетив Карла І, у ролі студента із Саламанки проклинав Філіппа II або, зображуючи ніжного батька, обурювався проти маркізи Помпадур, це вдавалося найкраще! Хлопчаки, аби тільки глянути на нього, очікували його під дверима театру; в антрактах розпродували його біографію, в якій описувалось, як він піклується про свою стареньку матір, як читає Євангеліє, допомагає убогим, — коротко кажучи: він перетворився на святого Венсана де Поля[37] з домішкою Брута і Мірабо. Говорили: «Наш Дельмар». На нього покладалася місія, він ставав Христом.
Все це зачарувало Розанетту, й вона без найменших роздумів позбулася старого Удрі, оскільки була нежадібною.
Арну, який знав її, тривалий час користувався цією її рисою і мало витрачав на неї; з'явився й старий, і всі троє навіть не пробували відверто з'ясувати своїх взаємин. Тепер, гадаючи, ніби вона тільки заради нього спекалася старого, Арну побільшив її утримання. А вона все просила й просила грошей, і це було незрозуміло, бо вона вела вже не такий марнотратний спосіб життя; ба навіть продала кашемірову шаль, аби — як сама казала — розрахуватися зі старими боргами; а він усе давав, вона причарувала його і зловживала тією прихильністю без усякого жалю. Рахунки, гербові папери плавом пливли в цей дім, Фредерік передчував наближення кризи.
Якось він зайшов навідати пані Арну. Вона саме десь вийшла. Господар щось робив унизу в крамниці.
Арну й справді стояв серед своїх китайських ваз і намагався замилити очі молодому подружжю буржуа з провінції. Він розводився про токарні роботи, про гончарний круг, про накладання фарби та глазурування; а ті, не бажаючи показати, що нічогісінько не тямлять, потакували, киваючи головою, й купували.
Коли покупці вийшли, Арну сказав, що вранці у нього з дружиною зчинилася сварка. Щоб уникнути її зауважень щодо витрат, він став запевнювати, нібито Капітанша вже не його коханка.
— Я навіть сказав, що вона — ваша.
Фредерік був обурений, але докори могли виказати його, і він пробурмотів:
— Ох! Це негарно, дуже негарно!
— Ну й що тут лихого? — мовив Арну. — Невже то ганьба — вважатися її коханцем? Я ж не соромлюся! Хіба вам того не хотілося б?
Чи вона, почувши це, не сказала чого-небудь? А може, то натяк? Фредерік поспішив одповісти:
— Ба ні! Аж ніяк! Навпаки!
— Тоді що з того?
— Та воно, справді, нічого!
Арну вів далі:
— А чому ви більше не буваєте там?
Фредерік пообіцяв заходити знову.
— Ага! Я й забув! Вам би слід було… в розмові про Розанетту сказати моїй дружині що-небудь таке… не знаю що, але ви придумайте… кілька таких слів, з яких би вона переконалася, що ви її коханець. Прошу вас про таку послугу. Ну що?
Юнак замість відповіді скорчив двозначну гримасу. Такий наклеп на себе міг його згубити. Того самого вечора він пішов до пані Арну й заприсягнув, що твердження Арну — брехня.
— Справді?
Здавалося, він був щирий, і вона, тяжко зітхнувши, з чарівною усмішкою сказала йому:
— Я вам вірю. — Потім опустила голівку і, не дивлячись на нього, промовила: — Зрештою, на вас ніхто не має прав!
Виходить, вона ні про що не здогадується, вона його зневажає, коли не думає, що він може так любити її, щоб берегти їй вірність! Фредерік, забувши про свої зальоти до іншої, вважав ту поблажливість за образливу для себе.
Потім вона попросила його бувати іноді в «тієї жінки», щоб бачити, що там діється.
Надійшов Арну і хвилин через п'ять став тягти його до Розанетти.
37