За приписами розпорядку заборонялося їсти в майстернях — захід, передбачений з метою додержання чистоти в роботі й гігієни серед робітників.
Сенекаль, із почуття обов'язку чи з нахилу до деспотизму, ще здалеку розкричався, показуючи на оголошення в рамці:
— Гей! Ви ген там! Бордоско! Прочитайте лишень уголос пункт дев'ятий!
— А тоді що?
— Тоді, мадмуазель? Тоді ви заплатите три франки штрафу!
Вона зухвало подивилася йому просто в вічі.
— Ото налякав! Хазяїн повернеться і зніме ваш штраф! Чхала я на вас, соколику!
Сенекаль заклав руки за спину і, походжаючи, немов той класний наглядач на уроці, лише посміхнувся.
— А пункт тринадцятий, непослух, десять франків!
Бордоска знову стала до роботи. Пані Арну з пристойності не сказала нічого, але нахмурила брови. Фредерік буркнув:
— О! Для демократа ви надто суворі!
Сенекаль повчальним тоном відповів:
— Демократія — не розгнузданість особистості. Це — рівність усіх перед законом, розподіл праці, порядок!
— Ви забуваєте про гуманність! — зауважив Фредерік.
Пані Арну взяла його об руку; Сенекаль, ображений, певно, виявом цієї мовчазної згоди, відійшов.
Фредерік знову відчув велике полегшення. Від самісінького ранку він шукав нагоди поговорити відверто; така нагода трапилась. До того ж несподіваний рух пані Арну, здавалося, таїв у собі обіцянку; і він, ніби для того, щоб зігріти ноги, попросив її дозволу зайти до неї в кімнату. Та коли він сів біля неї, його скувала непевність, і не знати було, з чого почати. На щастя, спав йому на думку Сенекаль.
— Нема нічого безглуздішого, — сказав Фредерік, — за таке покарання.
Пані Арну заперечила:
— Буває необхідна й суворість.
— Що? І це кажете ви, така добра? О! Я помилився, бо й вам іноді подобається завдавати страждань!
— Не розумію загадок, друже мій!
І її погляд, ще суворіший за слова, зупинив його. Проте Фредерік збирався вести й далі наступ. На комоді випадково трапився томик Мюссе[38]. Він перегорнув кілька сторінок, а тоді заговорив про любов, про її відчай та її пориви.
Все це, на думку пані Арну, було злочинне або вдаване.
Такі негативні міркування прикро вразили молодика; і, щоб заперечити їх, він послався на самовбивства, про які повідомляється в газетах, почав захоплено вихваляти знамениті літературні типи — Федру, Дідону, Ромео, де Ґріє[39]. Тут він заплутався.
Вогонь у каміні зачах, по шибах порощив дощ. Пані Арну сиділа нерухомо, поклавши руки на бильця крісла; тасьомки її чепця звисали, немов кінці сфінксової пов'язки; в темряві виділявся білиною її чистий профіль.
Йому хотілося кинутись до її ніг. У коридорі щось заскрипіло, він не насмілився.
Крім того, його втримував якийсь побожний страх. Ця сукня, що зливалася із сутінками, здавалася йому безмірною, безконечною, якоюсь нездоланною перешкодою, і саме з цієї причини його бажання ставало ще більше. Однак побоювання зробити дуже багато і з чимось не зовсім упоратися позбавляло його здорового глузду.
«Якщо я їй не подобаюсь, — міркував він, — нехай мене прожене! Якщо ж і вона мене воліє, хай додасть мені відваги!»
Зітхнувши, він сказав:
— Отже, ви не припускаєте, що можна любити… жінку?
Пані Арну відповіла:
— Якщо вона вільна, з нею одружуються; якщо належить іншому — йдуть собі геть.
— Виходить, щастя неможливе?
— Можливе! Але його ніколи не знаходять в ошуканстві, у тривогах і муках сумління.
— Ну й хай, якщо воно приносить божественну втіху!
— Такі спроби коштують надто дорого!
Він вирішив удатися до іронії:
— Отже, доброчинність не що інше, як боягузтво?
— Ліпше скажіть — передбачливість. Навіть для тих жінок, хто забув про обов'язок і релігію, може часом вистачити здорового розуму. Егоїзм — міцна основа цнотливості.
— Ой-ой! Які у вас обивательські погляди!
— Та я й не корчу з себе знатної дами.
В цю мить надбіг малюк.
— Мамо, підемо обідати?
— Атож, зараз!
Фредерік устав; саме з'явилася Марта.
Йому бракувало рішучості піти, і, дивлячись на пані Арну очима, сповненими благання, він мовив:
— Жінки, про яких ви говорите, певно, зовсім бездушні?
38
39