Напевне, що ні.
Найбільше я хотів знову відчувати себе цілісною людиною. Я хотів зібрати всі частинки себе докупи.
Можливо, у мені говорило віскі, але я хотів з’ясувати, в чому сенс життя, любові, успіху та щастя. Адже все, що я вважав важливим, виявилось не таким.
Через біль, сльози та моє власне безглуздя я побачив себе таким, яким був.
І як би я не хотів це визнавати, у глибині душі я знав, що був страшенно винен у всьому. Мої власні шкідливі звички викликали цей безлад, а моя пасивна агресія під час кульмінації драми тільки погіршила ситуацію.
Й усвідомлення цього засмутило мене.
У мене виникло чітке відчуття, що я міг би здатись і припинити спроби – або перестати бути егоїстичним і спробувати з’ясувати всі ці речі.
Звичайно, я був п’яний. І навряд чи перебував у правильному настрої, щоб змінювати життя. Але в моїй голові почала вимальовуватись картинка. Хоч я був емоційно нестабільним, я знав, що хотів змінитись. Потребував змін.
Але в мене не було відповідей. Насправді, я навіть не був упевнений, що знав, де їх знайти. Але знав, що розв’язати мої проблеми непросто.
Я просто розумів, що це найважливіша боротьба в моєму житті.
Решту вечора я провів неначе в тумані. Я заснув. Або знепритомнів. Я був не при собі – оце і все, що я знаю.
І, чесно кажучи, я не пам’ятаю, що сталося після цього. Не пам’ятаю. Я не можу сказати, що відбулося наступного дня або тижня.
Я робив безладні спроби виправити свої стосунки з дружиною і втримати ситуацію. Я шукав відповіді та надію.
І чим більше я шукав, тим більше знаходив.
Я став помічати, що страждаю не один. Справді, чим більше я дивився, тим більше страху, болю і втрат починав помічати навколо себе.
Зламані люди. Люди, які страждають від болю. Успішні люди. Усі вони шукають розв’язання проблем життя, любові і самоствердження.
Люди, яких ви зустрічаєте на вечірці і якими захоплюєтесь. Люди, яких ви вважаєте успішними.
Але вони не такі. І я не такий.
Я багато думав про те, що страх і біль, які я відчував, були схожі на страх і біль, які я бачив в інших. Я думав про своє життя… і про те, ким, на свою думку, я був.
Коли мені було чотири чи п’ять років, батьки почали розповідати мені про поняття майстерності – ідею того, що все можна здобути. Ви просто повинні бути готовим піти далі, ніж будь-хто інший.
Саме ця ідея лягла в основу моєї екстремальної поведінки й дисципліни.
Я вперше почав працювати у 12 років – косив газони. На закінчення школи я мав тисячі самостійно зароблених доларів на банківському рахунку.
Я вступав до коледжу… двічі.
Я кидав навчання… двічі.
Спочатку я пішов до семінарії, але полишив її після трьох років. Пізніше кинув навчання в коледжі, де два роки вивчав управління та міжнародну політику. Я отримував гарні оцінки, але мені було нудно. Те, чого я вчився, здавалось, не мало значення. Я запам’ятовував усе, що повинен був знати, і розповідав це під час іспитів.
Моєю першою роботою в коледжі був продаж літнім людям ділянок на цвинтарі. Досить сміливо, чи не так? Незабаром після цього я отримав ліцензію на діяльність страхового агента, тому зміг пропонувати людям страхування здоров’я та життя. Обидві ці роботи були абсолютно нові й захоплювали.
Я діяв. Я зазнавав численних поразок.
Але я насолоджувався і великими, насправді неймовірними перемогами.
Фрази «Ніколи не здавайся» та «Немає нічого неможливого» залишалися зі мною. Я дізнався, що якщо ніколи не перестану намагатися (тобто постійно пробуватиму нові речі та втілюватиму нові ідеї), то зупинити мене буде неможливо.
Це раннє усвідомлення взаємозв’язку між зусиллями, зацікавленістю й успіхом заклало підґрунтя для того, щоб я міг досягти статусу дуже молодого генерального директора і постійного зростання продажів протягом десятиліття.
Ледве мені виповнилось 20, я трансформував декілька підприємств. Я допоміг компанії, що займалася сантехнікою, підняти продажі на 900 відсотків протягом кількох років. (Уявіть собі спроби зробити ручну працю такою, щоб вона виглядала сексуальною!)
Бути частиною цього було весело.
Потім я приєднався до крихітної компанії, що надавала послуги юридичним фірмам. Лише за перший рік роботи ми підняли її продажі на 7900 відсотків, на мільйони доларів. Не віриться, чи не так? Але ми дійсно це зробили.
Вони не могли запропонувати мені гідну зарплату, тому ми домовились про відсоток від продажів. Гарне рішення.
Власники зробили мене генеральним директором. Мені було 25, я був сповнений ідей і рішучості змінити цілу галузь. Ми зробили і це.
Паралельно я укладав деякі неймовірні міжнародні угоди. А у вільний час готувався до боїв без правил.
Люди завжди говорили, мовляв, я не можу робити все те, що я врешті таки робив. Вони казали, я божевільний, якщо вважаю, що в мене все вийде. Я був диким хлопцем, який виходив за рамки й робив дивовижні речі.
Я докладав величезних зусиль. Це був мій козир.
Я вважав, що багато людей розумніші за мене, але знав, що я маю більше витримки, коли йдеться про тяжку роботу. Я перемагав своїх конкурентів лише чистою працездатністю.
Я знав, що таке екстремальна поведінка. Але я використовував її в неправильному напрямку. Я не знав, як правильно спрямовувати її. Звичайно, я був успішним. Але був нерозумним, тому зазнавав втрат, торуючи свій життєвий шлях.
Роками я робив усі можливі божевільні речі, щоб довести, що мене не спинити. Але врешті мене спинили моя власна поведінка і хибні наміри.
Я розповідаю вам про все це не для того, щоб показати, який я молодець, а для того, щоб пояснити: я думав, що знаю багато про те, як досягти успіху. Але цей успіх не мав жодного значення.
Драматичним чином я зрозумів, що успіх і щастя не пов’язані з розміром будинку чи банківського рахунку.
У багатстві немає нічого поганого. Але гроші не підтримують стосунків. А досягнення не лікують ран.
У своєму прагненні зцілити себе я відчайдушно хотів зрозуміти, як інші домоглися справжнього успіху. Тому я вивчав історії людей, які досягли успіху, подолавши неймовірні труднощі.
І знайшов щось дуже захопливе.
Більшість успішних людей була звичайними людьми, які робили незвичайні речі.
Саме це допомагає їм досягти успіху. Подумайте про це.
Авжеж, серед них зустрічалися вундеркінди – ті, хто змалку мав видатні розумові або фізичні здібності.
Але майже всі з тих, кого ми типово називаємо успішними, народились без природних талантів і срібної ложки в роті. Вони були звичайними людьми, що зібрали докупи свої сили і стали надзвичайними.
Вони не народилися з величчю. Вони стали великими.
Під час своїх пошуків я дізнався й деякі інші цікаві речі.
А саме: те, що успіх – це ставлення.
Я дізнався, що успішні люди мають певні спільні риси в ставленні до життя.
Вони не бояться робити щось екстремальне.
Вони дисципліновані.
Вони багато дарують.
І вони розуміють інших людей.
У моєму розумінні вони СМІЛИВІ.
Усі успішні люди, яких я знав, мали ці чотири якості. Освіта не була ключовим визначальним чинником. Те саме можна сказати про виховання, релігію, расу та родинні стосунки.
Про перші дві якості я знав багато. Саме через екстремальну поведінку й невблаганну дисципліну я досяг свого матеріального успіху. (Я навіть маю тату на руці зі словами «Живи екстремально».)
Але без дарування і людського чинника я зруйнував себе, свій шлюб і багато інших речей.