Обама визнав важливість обох операцій. А 2009 року також наказав провести нову серію атак вірусом Stuxnet. На відміну від Буша, який волів поволі пригальмувати створення ядерної зброї і підірвати спроможність іранців, Обама хотів спричинити масштабні руйнування на заводі в місті Нетенз[3]. Сполучені Штати розробили нову версію «хробака», який міг змусити ротори центрифуг обертатися з небезпечною швидкістю. Цей вірус також містив численні нові коди атаки, здатні проникати у різні комп’ютерні програми крізь приховані вразливі місця, не виявлені іранцями. Ці нові можливості зробили вірус зброєю масового ураження. Дослідники звинувачують Stuxnet у руйнуванні тисячі центрифуг у 2009–2010 роках. Але це лише близько 20 % від загальної кількості центрифуг на заводі, а в іранців були запасні центрифуги для заміни тих, що вийшли з ладу. Проте представники адміністрації Обами стверджували, що Stuxnet відкинув іранську програму озброєння на два роки назад. А це значний час, якщо, як здавалось у цьому випадку, Stuxnet розробили для запобігання війні, а не для її початку.
Ці агресивні можливості програми також підвищили ризик виявлення вірусу, що й сталось у червні 2010 року, коли нікому не відома білоруська компанія знайшла перші докази існування комп’ютерного «хробака», який згодом отримав назву Stuxnet. Спочатку дослідники припускали, що помилка в коді вірусу (який, звісно, став складнішим, отже, вірогідність помилок збільшилася) дозволила йому «втекти» за межі мереж, які він був покликаний зруйнувати, коли якийсь інженер із Нетеза під’єднав свій ноутбук до зараженого комп’ютера, а потім забрав пристрій додому чи в офіс і ввійшов у інтернет. Але більшість людей не знають, що оця здатність до поширення, вірогідно, була аж ніяк не помилкою, а специфічною рисою вірусу. Окрім спроможності нищити центрифуги, Stuxnet був створений також для розвідки. Він надсилав інтернет-адреси та імена вузлів заражених комп’ютерів до свого командного центру. Чи потрібні ці можливості зброї, створеній для руйнування машин, не під’єднаних до інтернету? Очевидна відповідь полягає в тому, що творці Stuxnet знали, що вірус не лишиться в ізоляції довго. І, цілком імовірно, вони й не прагнули цього. Stuxnet створили, щоб нишпорити в мережах і комп’ютерах Нетенза, вишукуючи цілі для атаки. Працівники заводу також працювали для інших замовників. Якщо заразити їхні ноутбуки «хробаком» Stuxnet і вони візьмуть свої комп’ютери на інші об’єкти, «хробак» виконуватиме свої шпигунські функції на інших ядерних об’єктах Ірану. Stuxnet міг розповісти Сполученим Штатам, на кого ще працювали ядерники, де розташовані інші ядерні об’єкти в Ірані і, можливо, як далеко просунулися ці заводи в справі збагачення ядерного палива. Це б дозволило американцям довідатися про іранську ядерну програму більше, ніж будь-коли довідувався шпигун-людина. Рішення Обами щодо ескалації атак «хробаком» Stuxnet було ризикованим, але надто вже принадною здавалася перспектива зібрати розвідувальну інформацію, щоб знехтувати нею. Не дивно, що МакКоннелл і Буш присвятили стільки часу, щоб розповісти новому головнокомандувачу про методи кібервійни та її переваги.
Термін контракту МакКоннелла добігав кінця, і він готувався повернутися в компанію Booz Allen Hamilton, проте відчував, що потрібно завершити ще одну справу. АНБ зробило значний поступ у кібервійні. Армія розвивала власні можливості. Проте досі не було командира, який би відповідав за їхню спільну роботу. Військові дотримувалися суворої ієрархії, філософія якої ґрунтувалася на переконанні, що під час війни збройні сили діють спільно. Армія і повітряні війська не вступають у бій із різними завданнями й цілями. Вони розробляють спільний план, а відтак воюють разом. На переконання МакКоннелла, у кібервійні повинно бути так само.
Він хотів заснувати нове кіберкомандування на кшталт структури Об’єднаного командування збройних сил, поділеного для виконання завдань у певному географічному регіоні на Тихоокеанське, Європейське, Центральне командування для країн Близького Сходу і таке інше, а також для виконання особливих місій. Війська особливого призначення, які активно співпрацювали з АНБ в Іраку, підпадали під управління Командування особливих операцій США. Натомість Стратегічне командування проводило операції в космічному просторі й управляло ядерною зброєю Сполучених Штатів.
3
У 2002 році супутникові знімки виявили в іранському місті Нетенз підземний дослідний завод зі збагачення урану, що міг використовуватися для вироблення ядерної зброї.