Військові слідчі не були впевнені, в якій компанії стався витік. Це могла бути фірма Lockheed Martin, провідний підрядник у програмі створення F-35, або один із двох її головних субпідрядників – компанія Northrop Grumman чи BAE Systems, або будь-яка інша компанія з понад тисячі фірм і постачальників, які працювали за контрактом над багатьма механічними системами або ж розробляли електроніку. Близько 7,5 млн рядків програмного коду допомагали керувати літаком – це втричі більше, ніж містить програма управління найсучасніших винищувачів. Іще 15 млн рядків коду управляють логістикою, навчальною програмою та іншими системами підтримки. Для шпигуна така ситуація була, як кажуть військові, «обстановкою з багатьма мішенями». Він міг завиграшки знайти секрети систем навігації літака, бортових датчиків, систем контролю та озброєння будь-де.
Логічно було почати розслідування з компанії Lockheed Martin, провідного підрядника. В її комп’ютерах містилася вкрай важлива інформація щодо літака, але, що найважливіше, саме ця компанія керувала працею численних субпідрядників, яким передавали розмаїті дані з різних етапів розробки F-35. Однак коли військовий хакер з’явився в офісі фірми, щоб розпочати розслідування, зустріли його аж ніяк не технарі і не військові офіцери, які наглядали за розробкою F-35. Його привітали юристи компанії.
Хакер попросив ноутбук. «Навіщо він вам?» – запитали юристи. Він пояснив, що для початку йому потрібно дослідити схему внутрішніх комп’ютерних мереж. Він також хотів довідатись, яким програмним забезпеченням і якими додатками зазвичай користуються працівники компанії. Ці програми могли містити помилки у системних кодах або «бекдори»[1], мати вразливості або лазівки в системі захисту, що дозволяють користувачеві (зокрема авторизованому, як-от системний адміністратор) обійти звичні заходи безпеки, наприклад введення логіна і пароля користувача, і отримати доступ до комп’ютера. Зламувач міг використати ці шляхи доступу, щоб укріпитися на позиції в електронній мережі компанії. Все, що потребував шпигун, – це вхід і цифровий плацдарм для проведення операцій.
Юристи видали хакеру новесенький, щойно з коробки ноутбук, який жодного разу не під’єднували до корпоративної мережі. Жоден працівник компанії, крім юриста, не торкався його. Хакер обурився. Це було наче його просили з’ясувати, як пограбували будинок, не дозволивши оглянути місце злочину.
Чому ж компанія Lockheed, яка заробляла мільярди на створенні «Єдиного ударного винищувача», не зробила всього можливого, щоб допомогти викрити шпигунів? Можливо, тому, що ретельне розслідування виявило б незадовільний захист комп’ютерних мереж компанії? Слідчі могли відстежити витоки інформації, що стосувалася інших військових розробок. Навряд чи компанію могло виправдати те, що мережу зламали шпигуни, ноги яких не було на підприємстві. Компанія Lockheed була найбільшим постачальником товарів і послуг для американського уряду. У 2006 році вона уклала контрактів на $33,5 млрд, понад 80 % з яких припадало на Міністерство оборони. Однак ці цифри не охоплюють вартості секретних завдань для управління розвідки, яких, напевно, було ще на кілька мільярдів. Зрозуміло, компанія Lockheed не могла дозволити, щоб її вважали поганим охоронцем найцінніших державних таємниць – насправді, жоден з оборонних підрядників не може такого собі дозволити. А ще Lockheed – це відкрита акціонерна компанія. Тому радше за все акціонери негативно відреагували б на новини про те, що компанія не здатна захистити інформацію, надважливу для цього багатомільярдного бізнесу.
Не дивно, що хакер не знайшов у комп’ютері нічого цінного. Вище керівництво військово-повітряних сил, яке хотіло бачити єдиний ударний винищувач готовим, було розлючене через витік інформації і вимагало, щоб компанія Lockheed, так само як усі інші підрядні організації, сприяла розслідуванню уповні. На їхню думку, ці компанії не просто працювали на уряд, а й були його частиною, утримуваною на кошти платників податків, яким довірили надважливі державні таємниці. Командування військово-повітряних сил поглибило розслідування, і протягом кількох наступних місяців хакер і його колеги здійснили ретельну перевірку комп’ютерних мереж Lockheed, а також інших компаній, які працювали над програмою.
Слідчі виявили, що злам був не один. Витоки з мережі компанії Lockheed здійснювалися регулярно. Важко сказати, скільки саме разів це відбувалося, але спричинені збитки були вельми серйозними, зважаючи на кількість вкраденої інформації й безперешкодний доступ зламувачів до мережі. Під час останньої шпигунської кампанії, мішенями якої стали й інші підприємства, шпигуни викрали кілька терабайтів інформації, яка стосувалася конструкції винищувача, що згрубша дорівнює 2 % колекції бібліотеки Конгресу.
1
Бекдор (від англ. back door – чорний хід) – метод обходу стандартних процедур автентифікації, що дозволяє здійснити несанкціонований віддалений доступ до комп’ютера. – Тут і далі примітки перекладача.