Радянська делегація на підписанні беззастережної капітуляції Німеччини 8 травня 1945 р. в Берліні
У 1965 році 9 травня знову стало вихідним днем з обов’язковими військовими парадами на честь свята. Таким чином, 9 травня остаточно закріпилося в суспільній свідомості як День Перемоги та дата закінчення війни.
Формально ж війна з Німеччиною була закінчена тільки 25 січня 1955 року постановою Президії Верховної Ради СРСР «Про припинення стану війни між СРСР та Німеччиною».
Міф 46. У СРСР День Перемоги завжди був найголовнішим святом
День Перемоги — всенародне свято, найважливіше та найголовніше у нашій країні.
Суть міфу
У Радянському Союзі День Перемоги завжди був найголовнішим святом.
Факти стисло
День Перемоги як святковий та неробочий день у СРСР запровадили у травні 1945 року. Проте вже з грудня 1947 року він перестав бути вихідним. До 1965 року ніяких особливих заходів 9 травня не проводилося. До цього часу зі значно більшим розмахом у СРСР відзначали 1 травня — День міжнародної солідарності трудящих та 7 листопада — річницю Жовтневої революції. Знову святковим 9 травня стало лише 1965 року, коли почалося творення культу «Великої Перемоги».
Факти докладніше
У сучасній Росії зусиллями пропаганди День Перемоги перетворився на найбільше державне свято. За своїм розмахом він уже давно затьмарив і Новий рік, і інші державні та релігійні свята. Вище керівництво Росії не втомлюється наголошувати на особливому характері, «святості» та ледь не сакральному значенні Дня Перемоги для всіх народів колишнього СРСР. Завдяки цьому у людей, які народилися після розпаду СРСР, складається враження, що 9 травня завжди мало «особливий характер». Багато хто досі упевнений, що і в радянські часи День Перемоги був найголовнішим святом. Російська пропаганда усіляко підтримує та поширює подібні переконання.
Міф про «найголовніше свято» покликаний створити зв’язок між сучасною Росією та Радянським Союзом, якого «боялися» і який «поважали» усі країни заходу. Його доба зусиллями тієї ж таки пропаганди перетворюється на своєрідний «золотий вік», а сучасне найвище російське керівництво постає у подобі продовжувачів «славних» радянських традицій.
Але час повернутися до фактів.
День Перемоги як такий уперше виник у Радянському Союзі 8 травня 1945 року. Тоді президія Верховної Ради СРСР спеціальним указом оголосила 9 травня днем всенародного торжества — Святом Перемоги, та постановила вважати його неробочим днем. Однак тоді ніяких особливих торжеств не організовували. Навіть Парад Перемоги за наказом Сталіна провели у Москві лише 24 червня.
Ніяких особливих торжеств, святкових парадів чи ходи ветеранів на Красній площі не було й у наступні роки. У грудні 1947 року президія Верховної Ради СРСР узагалі оголосила цей день робочим. Замість нього статус «вихідного» набуло 1 січня. Відтоді «святкування» Дня Перемоги на державному рівні здійснювалося за радянськими мірками вельми «скромно». Фактично, єдиними «святковими заходами» були артилерійські салюти, які відбувалися у кількох великих містах СРСР. Винятком не стали навіть ювілейні 5, 10 та 15 річниці Перемоги.
На противагу цьому, святкування 7 листопада річниці Жовтневого перевороту у СРСР було більш помпезним: військовий парад, «демонстрацію трудящих» на Красній площі та обов’язкову присутність «вождів» на трибуні Мавзолею. Аналогічні заходи відбувалися й у День міжнародної солідарності трудящих 1 травня.
Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1945 р. «Про оголошення 9 травня святом Перемоги» (газета «Известия», 9 травня 1945 р.)
Лише 1965 року Свято Перемоги знову стало вихідним. З цієї нагоди на Красній площі провели військовий парад. На ньому уперше пронесли «Прапор Перемоги» та продемонстрували зразки радянських міжконтинентальних ракет. Тоді ж запровадили ювілейну медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років», якою нагородили більше 15 мільйонів осіб. Одразу сімом містам Радянського Союзу присвоїли почесне звання «місто-герой» (про міста-герої читайте у міфі 48). У кремлівському Палаці з’їздів пройшло урочисте засідання з участю керівництва держави. Започаткували й традицію вшанування загиблих хвилиною мовчання на загальносоюзному телебаченні та радіо.