Та ще він не закінчив вірша, як громогласний дворецький проголосив: «На стіл подано!» Двері відчинилися, загримів з їдальні полонез «Гром победы роздавайся, веселися, храбрый росс», і граф Ілля Андрійович, сердито подивившись на автора, який продовжував читати вірша, розкланявся перед Багратіоном. Усі встали, почуваючи, що обід був важливішим за поезію, і знову Багратіон попереду всіх пішов до столу. На першому місці, між двома Олександрами — Беклешовим та Наришкіним, що теж мало значення у зв'язку з іменем государя, посадили Багратіона: 300 чоловік розмістилися в їдальні за чинами і важністю, — хто важніший — ближче до почесного гостя, — так само природно, як вода розливається туди глибше, де місцевість нижча.
Перед самим обідом граф Ілля Андрійович відрекомендував князеві свого сина. Багратіон, впізнавши його, сказав кілька недоладних, ніякових слів, як і всі слова, які він говорив цього дня. Граф Ілля Андрійович радісно і гордо оглядав усіх у той час, як Багратіон розмовляв з його сином.
Микола Ростов з Денисовим і новим знайомим Долоховим сіли разом майже посередині столу. Навпроти них сів П'єр поруч з князем Несвицьким. Граф Ілля Андрійович сидів навпроти Баґратіона з іншими старшинами і пригощав князя, втілюючи в собі московську гостинність.
Праця його не пропала марно. Обіди його, пісний і скоромний, були розкішні, але цілком спокійним він, проте, не міг бути до кінця обіду. Він підморгував буфетникові, пошепки наказував лакеям і не без хвилювання чекав кожної знайомої йому страви. Усе було прекрасно. За другою стравою, разом з велетенською стерляддю (побачивши яку, Ілля Андрійович почервонів від радості і збентеження), уже лакеї почали бахкати корками й наливати шампанське. Після риби, яка справила певне враження, граф Ілля Андрійович переглянувся з іншими старшинами. «Багато тостів буде, пора починати!» — шепнув він і, взявши келих у руки, встав. Усі замовкли, чекаючи, що він скаже.
— Здоров'я государя імператора! — вигукнув він, і в ту ж хвилину добрі очі його заблищали сльозами радості і захвату. В ту ж хвилину заграли «Гром победы раздавайся». Усі встали зі своїх місць і вигукнули «ура!» І Багратіон вигукнув «ура!» тим самим голосом, яким він вигукував на Шенграбенському полі. Захоплений голос молодого Ростова було чутно з-за всіх трьохсот голосів. Він мало не плакав. — Здоров'я государя імператора, — кричав він, — ура! — Випивши за одним духом, він кинув його на підлогу. Багато хто наслідував його приклад. І довго тривали гучні вигуки. Коли замовкли голоси, лакеї зібрали побитий посуд, і всі стали сідати і, усміхаючись зі своїх вигуків, перемовлятися. Граф Ілля Андрійович підвівся знову, глянув на записочку, що лежала біля його тарілки, і проголосив тост за здоров'я героя нашої останньої кампанії, князя Петра Івановича Багратіона, і знову блакитні графові очі заблищали сльозами. «Ура!» знову вигукнули голоси трьохсот гостей і замість музики залунала кантата, — твір Павла Івановича Кутузова, — яку співали півчі.
і т. ін.