— Він погано вибирав свої знайомства, — втрутилася княгиня Анна Михайлівна. — Син князя Василя, він і один там Долохов, вони, кажуть, бозна-що робили. І обидва постраждали. Долохова розжалувано в солдати, а сина Безухова вислано в Москву. Анатоля Курагіна — того батько якось зам'яв. Але вислали-таки з Петербурга.
— Та що, пак, вони зробили? — спитала графиня.
— Це викінчені розбишаки, особливо Долохов, — казала гостя. — Він син Марії Іванівни Долохової, такої поважної дами. І що ж? Можете собі уявити: вони втрьох роздобули десь ведмедя, посадили з собою в карету й повезли до актрис. Прибігла поліція вгамовувати їх. Вони спіймали квартального і прив'язали його спина із спиною до ведмедя й пустили ведмедя в Мойку; ведмідь плаває, а квартальний на ньому.
— Гарна, ma chère, фігура квартального, — вигукнув граф, помираючи зо сміху.
— Ой, жах який! З чого тут сміятися, графе?
Та дами й самі мимохіть сміялися.
— Ледве врятували цього нещасного, — говорила далі гостя. — І це син графа Кирила Володимировича Безухова так розумно розважається! — додала вона. — А казали, що так добре вихований і розумний. Ось до чого все виховання закордонне довело. Сподіваюся, тут його ніхто не прийме, незважаючи на його багатство. Мені хотіли його представити. Я категорично відмовилась; у мене дочки.
— Чому ви кажете, що цей молодик такий багатий? — спитала графиня, нагинаючись від дівиць, які зараз же зробили вигляд, що не слухають. — Адже в нього тільки незаконні діти. Здається… і П'єр незаконний.
Гостя махнула рукою.
— В нього їх двадцять незаконних, я думаю.
Княгиня Анна Михайлівна втрутилася в розмову, видно, бажаючи показати свої зв'язки і своє знання всіх світських обставин.
— Ось у чім річ, — сказала вона значущо і теж напівпошепки. — Репутація графа Кирила Володимировича відома… Дітям своїм він і лік загубив, але цей П'єр любимцем був.
— Який гарний був старий, — сказала графиня, — ще торік! Вродливішого мужчини я не бачила.
— Тепер дуже змінився, — сказала Анна Михайлівна. — То я хотіла сказати, — говорила вона далі, — по дружині прямий спадкоємець всієї маєтності князь Василь, але П'єра батько дуже любив, виховував його й писав государеві… отже ніхто не знає, якщо він помре (він такий слабий, що цього чекають кожної хвилини, і Lorrain[120] приїхав з Петербурга), кому дістанеться це величезне багатство, П'єру чи князю Василеві. Сорок тисяч душ і мільйони. Я це дуже добре знаю, бо мені сам князь Василь казав. Та й Кирило Володимирович доводиться мені троюрідним дядьком по матері. Він і хрестив Борю, — додала вона, наче не надаючи цій обставині ніякого значення.
— Князь Василь приїхав у Москву вчора. Він їде на ревізію, мені казали, — промовила гостя.
— Так, але entre nous[121], — сказала княгиня, — це привід, він приїхав власне до Кирила Володимировича, дізнавшись, що він такий слабий.
— Однак, ma chère, це гарна штука, — сказав граф і, помітивши, що старша гостя не слухала його, звернувся вже до панночок. — Гарна фігура була у квартального, я уявляю.
І він, уявивши, як махав руками квартальний, знову зареготав звучним і басовитим сміхом, гойдаючись усім своїм тілом, як сміються люди, які завжди добре їли й особливо пили. — То будь ласка ж, обідати до нас, — сказав він.
VIII
Настала мовчанка. Графиня дивилась на гостю, приємно усміхаючись, проте не приховуючи того, що не засмутиться тепер анітрохи, якщо гостя встане й поїде. Гостина дочка вже поправляла плаття, питально дивлячись на матір, коли раптом з сусідньої кімнати почулось тупотіння декількох чоловічих і жіночих ніг, що бігли до дверей, гуркіт зачепленого й перекинутого стільця, і до кімнати вбігла тринадцятилітня дівчинка, загорнувши щось короткою серпанковою спідницею, і зупинилася посеред кімнати. Очевидно було, вона ненароком, не розрахувавши, з бігу, заскочила так далеко. У дверях тієї ж хвилини з'явилися студент з малиновим коміром, гвардійський офіцер, п'ятнадцятилітня дівчинка і товстий рум'яний хлопчик у дитячій курточці.
Граф схопився і, розгойдуючись, широко розставив руки навкруг меншої дівчинки.
— А, ось вона! — сміючись вигукнув він. — Іменинниця! Ma chère іменинниця!
— Ma chère, il у a un temps pour tout[122], — сказала графиня, прикидаючись строгою. — Ти її все балуєш, Еlіе, — звернулася вона до чоловіка.
— Bonjour, ma chère, je vous félicite[123], — сказала гостя. — Quelle délicieuse enfant![124] — додала вона, обертаючись до матері.