«Я б рада відпочити й посидіти з вами, я втомилася; та ви бачите, як мене вибирають, і я з цього рада, і я щаслива, і я всіх люблю, і ми з вами все це розуміємо», — і ще багато й багато чого сказала ця усмішка. Коли кавалер залишив її, Наташа побігла через зал, щоб узяти двох дам для фігур.
«Якщо вона підійде спочатку до своєї кузини, а потім до другої дами, то вона буде моєю дружиною», — сказав цілком несподівано сам до себе князь Андрій, дивлячись на неї. Вона підійшла раніше до кузини.
«Яка дурниця іноді спадає на думку! — подумав князь Андрій. — Але певне тільки те, що ця дівчина така мила, така особлива, що вона не протанцює тут місяця і вийде заміж… Це тут виняток», — думав він, коли Наташа, поправляючи біля корсажа пониклу троянду, сідала біля нього.
Наприкінці котильйону старий граф підійшов у своєму синьому фраку до тих, що танцювали. Він запросив до себе князя Андрія і спитав дочку, чи весело їй. Наташа не відповіла, тільки усміхнулася такою усмішкою, яка докірливо говорила: «як можна питати про це?»
— Так весело, як ніколи в житті! — сказала вона, і князь Андрій, помітив, як швидко піднялись були її худі руки, щоб обняти батька, і зараз же опустилися. Наташа була така щаслива, як ще ніколи в житті. Вона була на тому найвищому щаблі щастя, коли людина робиться цілком доброю і гарною, і не вірить у можливість зла, нещастя й горя.
П'єр на цьому балу вперше відчув себе ображеним тим становищем, яке посідала його дружина у вищих сферах. Він був понурий і неуважливий. Поперек лоба в нього була широка складка, і він, стоячи біля вікна, дивився крізь окуляри і нікого не бачив.
Наташа, ідучи до вечері, пройшла повз нього.
Похмуре, нещасне П'єрове обличчя вразило її. Вона зупинилась навпроти нього. Їй хотілось допомогти йому, передати йому лишок свого щастя.
— Як весело, графе, — сказала вона, — правда ж?
П'єр розгублено усміхнувся, явно не розуміючи того, що йому казали.
— Так, я дуже радий, — сказав він.
«Як вони можуть бути незадоволені з чогось, — думала Наташа. — Особливо такий хороший, як цей Безухов?» На Наташин погляд, усі присутні на балу були однаково Добрі, милі, чудесні люди, які любили один одного: ніхто не міг образити один одного, і тому всі повинні були бути щасливими.
XVIII
Другого дня князь Андрій згадав вчорашній бал, але не надовго зупинився на ньому думками. «Так, дуже пишний бал був. І ще… ага, Ростова дуже мила. Щось у неї є свіже, особливе, не петербурзьке, що відрізняє її». Ось усе, що він думав про вчорашній бал і, напившись чаю, сів за роботу.
Але від утоми чи від безсоння день був недобрий для праці, і князь Андрій нічого не міг робити; він усе критикував сам свою роботу, як це часто бувало з ним, і радий був, почувши, що хтось приїхав.
Це був Біцький, який служив у різних комісіях, бував у всіх товариствах Петербурга, палкий прихильник нових ідей і Сперанського і заклопотаний вістовий Петербурга, один з тих людей, які вибирають напрям, як плаття — за модою, але які тому саме здаються найгарячішими партизанами напрямів. Він заклопотано, ледве встигнувши скинути капелюха, вбіг до князя Андрія і зараз же почав говорити. Він щойно взнав подробиці засідання Державної Ради сьогоднішнього ранку, яке відкрив государ, і з захватом розповідав про це. Государева промова була незвичайна. Це була одна з тих промов, які виголошують тільки конституційні монархи. «Государ прямо сказав, що Рада і Сенат є державні стани, він сказав, що управління повинне мати основою не сваволю, а тверді начала. Государ сказав, що фінанси повинні бути перебудовані і звіти повинні бути публічні», — розповідав Біцький, наголошуючи певні слова і значущо розширюючи очі.
— Так, нинішня подія є ера, велична ера в нашій історії, — закінчив він.
Князь Андрій слухав розповідь про відкриття Державної Ради, якого він чекав так нетерпляче і якому надавав такої ваги, і дивувався, що подія ця тепер, коли вона сталася, не тільки не цікавила його, але й здавалася йому зовсім мізерною. Він мовчки, глузливо слухав захоплену розповідь Біцького. Найпростіша думка приходила йому в голову: «Яке діло мені й Біцькому, яке діло нам до того, що государеві бажано було сказати на Раді? Хіба все це може зробити мене щасливішим і кращим?»