— Дюпора! Дюпора! Дюпора!
Наташа уже не вважала це Нудним. Вона з задоволенням, радісно усміхаючись, дивилася круг себе.
— N'est ce pas qu'il est admirable — Duport?[530] — сказала Елен, звертаючись до неї.
— Oh, oui[531], — відповіла Наташа.
X
В антракті в ложі Елен повіяло холодом, відчинилися двері і, нагинаючись і пильнуючи, щоб не зачепити кого-небудь, увійшов Анатоль.
— Дозвольте мені познайомити вас з братом, — турботно перебігаючи очима з Наташі на Анатоля, сказала Елен. Наташа через голе плече обернула до красеня свою гарненьку голівку і усміхнулась. Анатоль, який зблизька був так само гарний, як і здаля, підсів до неї і сказав, що давно бажав мати цю приємність, ще від наришкінського балу, на якому він мав задоволення бачити її, і не забув цього. Курагін з жінками був значно розумніший і простіший, ніж у чоловічому товаристві. Він говорив сміливо і невимушено, і Наташі було чудно і приємно, що не тільки не було нічого такого страшного в цьому мужчині, про якого так багато розповідали, а що, навпаки, у нього була дуже наївна, весела і добра усмішка.
Курагін спитав про враження від спектаклю і розповів їй про те, як у попередньому спектаклі Семенова, граючи, упала.
— А знаєте, графине, — сказав він, раптом звертаючись до неї, як до давньої-давньої знайомої, — у нас влаштовується карусель у костюмах; вам би треба взяти участь у ній: буде дуже весело. Усі збираються в Архарових. Будь ласка, приїжджайте, справді, га? — промовив він.
Кажучи це, він не зводив усміхнених очей з Наташиного обличчя, з її шиї, з оголених рук. Наташа напевно знала, що він милується нею. І їй було приємно від цього, але чомусь їй тісно і важко ставало в його присутності. Коли вона не дивилась на нього, вона почувала, що він дивиться на її плечі, і вона мимоволі перехоплювала його погляд, щоб він уже краще дивився на її очі. Але, дивлячись йому в очі, вона з острахом почувала, що між ним і нею зовсім нема тієї перепони соромливості, яку вона завжди почувала між собою та іншими чоловіками. Вона, сама не знаючи як, через п'ять хвилин почувала себе страшенно близькою до цього чоловіка. Коли вона одверталася, їй страшно було, щоб він ззаду не взяв її за голу руку, не поцілував її в шию. Вони розмовляли про найпростіші речі, і вона почувала, що вони близькі, як ніколи вона не була з мужчиною. Наташа оглядалась на Елен і на батька, наче питаючи їх, що таке це означає; але Елен була зайнята розмовою з якимсь генералом і не відповіла на її погляд, а батьків погляд нічого не сказав їй, крім хіба того, що він завжди говорив: «весело, ну я й радий».
В одну з хвилин ніякового мовчання, під час яких Анатоль своїми опуклими очима спокійно і невідступно дивився на неї, Наташа, щоб урвати цю мовчанку, спитала його, як йому подобається Москва. Наташа спитала і почервоніла. Їй увесь час здавалося, що вона робить щось непристойне, розмовляючи з ним. Анатоль усміхнувся, ніби підбадьорюючи її.
— Спочатку мені мало подобалась, бо — що робить місто приємним? Ce sont les jolies femmes[532], правда ж? Ну, а тепер дуже подобається, — сказав він, значущо дивлячись на неї. — Поїдете на карусель, графине? Їдьте, — сказав він і, простягнувши руку до її букета і стишуючи голос, сказав: — Vous serez la plus jolie. Venez, chère comtesse, et comme gage donnez moi cette fleur[533].