Читать онлайн "Війна і мир 3-4" - Толстой Лев Николаевич - RuLit

Французова балаканина, яка перше забавляла П’єра, тепер здалася йому огидною. І насвистувана пісенька, і хода, і жест, і покручування вусів — усе здавалось тепер П’єру образливим.

«Я зараз піду, я ні слова більше не розмовлятиму з ним», — думав П’єр. Він думав це, а тимчасом сидів усе на тому ж місці. Якесь дивне почуття кволості прикувало його до цього місця: він хотів і не міг встати й піти.

Капітан, навпаки, здавався дуже веселим. Він пройшовся двічі по кімнаті. Очі його блищали і вуса злегка посіпувались, наче він усміхався сам до себе з якоїсь кумедної витівки.

— Charmant, — сказав він раптом, — le colonel de ces Wurtem-bourgeois! C’est un Allemand; mais brave garçon, s’il en fut. Mais Allemand[271].

Він сів навпроти П’єра.

— A propos, vous savez donć l’allemand, vous?[272]

П’єр подивився на нього мовчки.

— Comment dites vous asile en allemand?[273]

— Asile? — повторив П’єр. — Asile en allemand — Unterkunft[274].

— Comment dites-vous?[275] — недовірливо і швидко перепитав капітан.

— Unterkunft, — повторив П’єр.

— Onterkoff, — сказав капітан і кілька секунд, Схміючись очима, дивився на П’єра. — Les Allemands sont de fières bêtes. N’est ce pas, m-r Pierre?[276] — закінчив він.

— Eh bien, encore une bouteille de ce bordeau moscovite, n’est ce pas? Morel, va nous chauffer encore une petite bouteille. Morel![277] — весело крикнув капітан.

Морель подав свічки і пляшку вина. Капітан подивився на П’єра при світлі, і його, видно, здивувало схвильоване обличчя його співрозмовника. Рамбаль зі щирим сумом і співчуттям на обличчі підійшов до П’єра і нагнувся над ним.

— Eh bien, nous sommes tristes[278], — сказав він, торкаючи П’єра в руку. — Vous aurai-je fait de la peine? Non, vrai, avez vous quelque chose contre moi, — перепитував він. — Peut-être rapport à la situation?[279]

П’єр нічого не відповів, але лагідно дивився в очі французові. Цей вияв співчуття був приємний йому.

— Parole d’honneur, sans parler de ce que je vous dois, j’ai de l’amitié pour vous. Puis-je faire quelque chose pour vous? Disposez de moi. Cest à la vie et à la mort. C’est la main sur le coeur que je vous le dis[280], — сказав він, вдаряючи себе у груди.

— Mersi, — сказав П’єр. Капітан пильно подивився на П’єра, так само, як він дивився, коли почув, як по-німецькому називається притулок, і його обличчя раптом засяяло.

— Ah! dans се cas je bois à notre amitié![281] — весело вигукнув він, наливаючи дві склянки вина. П’єр узяв налиту склянку і випив її. Рамбаль випив свою, ще раз потиснув руку П’єру і в задумливо-меланхолійній позі сперся ліктями на стіл.

— Oui, mon cher ami, voilà les caprices de la fortune, — почав він. — Qui m’aurait dit que je serai soldat et capitaine de dragons au service de Bonaparte, comme nous l’appellions jadis. Et cependant me voilà à Moscou avec lui. Il faut vous dire, mon cher[282], — говорив він далі смутним і розміреним голосом людини, яка збирається розповідати довгу історію, — que notre nom est l’un des plus anciens de la France[283].

І з легкою і наївною одвертістю француза капітан розповів П’єру історію своїх предків, своє дитинство, отроцтво і змужнілість, і усі свої родинні, майнові і сімейні відносини. «Ма pauvre mère»[284] відогравала, звичайно, важливу роль у цьому оповіданні.

— Mais tout ça ce n’est que la mise en scène de la vie, le fond c’est l’amour. L’amour! N’est ce pas, m-r Pierre? — сказав він, пожвавлюючись. — Encore un verre[285].

П’єр знову випив і налив собі третю.

— Oh! les femmes, les femmes![286] — і капітан, дивлячись на П’єра очима, що стали масними, почав говорити про любов і про свої любовні пригоди. Їх було дуже багато, і цьому легко було повірити, дивлячись на самовдоволене, гарне офіцерове обличчя і на захоплену жвавість, з якою він говорив про жінок. Незважаючи на те, що всі любовні історії Рамбаля мали той характер паскудства, в якому французи вбачають виключну чарівність і поезію любові, капітан розповідав свої історії з таким щирим переконанням, що лише він відчув і спізнав усі чари кохання, і так принадно, описував жінок, що П’єр з цікавістю слухав його.