— Vos informations peuvent être meilleures que lesmiennes[319], — раптом уїдливо накинулась Анна Павлівна на недосвідченого молодика. — Mais je sais de bonne source que ce médecin est un homme très savant et très habile. Cest le médecin intime de la Reine d’Espagne[320]. —І таким чином знищивши молодика, Анна Павлівна обернулась до Білібіна, який у другому гуртку, підібравши шкіру і, видно, збираючись розпустити її, щоб сказати un mot[321], говорив про австрійців.
— Je trouve que c’est charmant![322], — казав він про дипломатичний папір, з яким відіслані були до Відня австрійські знамена, що їх узяв Вітгенштейн, le héros de Pétropol[323] (як його називали в Петербурзі).
— Як, як це? — звернулась до нього Анна Павлівна, викликаючи мовчанку, щоб було чути mot, їй уже відоме.
І Білібін повторив такі дійсні слова дипломатичної депеші, яку він склав:
— L’Empereur renvoie les drapeaux Autrichiens, — сказав Білібін, — drapeaux amis et égarés qu’il a trouvé hors de la route[324], — закінчив Білібін, розпускаючи шкіру.
— Charmant, charmant[325], — сказав князь Василь.
— C’est la route de Varsovie peut-être[326], — голосно й несподівано сказав князь Іполит. Усі оглянулись на нього, не розуміючи, що він хотів сказати цим. Князь Іполит теж з веселим подивом озирався круг себе. Він так само, як і інші, не розумів того, що означали ці його слова. Він під час своєї дипломатичної кар’єри не раз помічав, що таким чином сказані слова раптом виявлялись дуже дотепними, і він про всякий випадок сказав ці слова, перші, що спали йому на язик. «Може, вийде дуже гарно, — думав він, — а якщо не вийде, вони там зуміють це влаштувати». Справді, в той час, як запанувала незручна мовчанка, увійшла та недосить патріотична особа, яку чекала для навернення Анна Павлівна, і вона, усміхаючись і погрозивши пальцем Іполитові, запросила князя Василя до столу і, піднісши йому дві свічки й рукописа, попросила його почати. Усе замовкло.
— Найласкавіший государю-імператоре! — суворо виголосив князь Василь і оглянув публіку, наче питаючи, чи не має хто сказати чого-небудь проти цього. Але ніхто нічого не сказав. — «Першопрестольний град Москва, Новий Єрусалим приймає Христа свойого», — раптом наголосив він слово свойого, —«яко мати в обійми ревних синів своїх, і крізь виникаючу млу прозираючи блискучу славу твоєї держави, співає, сповнена захвату: „Осанна, благословен грядий!“» — Князь Василь плаксивим голосом промовив ці останні слова.
Білібін уважно розглядав свої нігті, і багато хто, видно, торопіли, ніби питаючи, чим же вони завинили? Анна Павлівна пошепки повторювала вже вперед, як бабуся молитву причастя: «Нехай зухвалий і нахабний Голіаф?..» — шепотіла вона.
Князь Василь читав далі:
— «Нехай зухвалий і нахабний Голіаф од меж Франції обносить на краях Росії смертоносні страхіття; лагідна віра, ця праща російського Давида, розтрощить враз голову кровожерної його гордині. Цей образ преподобного Сергія, древнього ревнителя про благо нашої вітчизни, приноситься вашій імператорській величності. Вболіваю, що кволі мої сили не дають мені змоги мати втіху з милого серцю лицезріння вашого. Теплі посилаю до небес молитви, хай всесильний звеличить рід правих і здійснить во благих бажання вашої величності».
— Quelle force! Quel style![327] — стали хвалити читця і автора. Запалені цією промовою, гості Анни Павлівни довго ще говорили про становище вітчизни і робили різні припущення про результат бою, що цими днями мав бути даний.
— Vous verrez[328], — сказала Анна Павлівна, — що завтра, в день народження государя, ми одержимо звістку. У мене є гарне передчуття.
II
Передчуття Анни Павлівни дійсно справдилося. На другий день під час молебства в палаці з нагоди дня народження государя, князя Болконського було викликано з церкви, і він одержав конверта від князя Кутузова. Це було донесення Кутузова, писане в день бою з Татаринової. Кутузов писав, що росіяни не відступили ні на крок, що французи втратили значно більше за нас, що він доносить поспіхом з поля бою, не встигнувши ще зібрати останніх відомостей. Отже, це була перемога. І відразу ж, не виходячи з храму, було складено творцеві подяку за його поміч і за перемогу.
Передчуття Анни Павлівни справдилось, і в місті цілий ранок панував радісно-святковий настрій. Усі визнавали перемогу цілковитою, і деякі вже говорили про полонення самого Наполеона, про скинення його і обрання нової глави для Франції.
320
— Але я з певних джерел знаю, що цей лікар дуже вчений і вмілий чоловік. Це лейб-медик королеви іспанської.
324
— Імператор відсилає австрійські прапори, дружні й заблудні прапори, які він знайшов поза справжнім шляхом,