Іноді їй спадало на думку, що ця різниця виникає у зв’язку з віком; але вона почувала, що була винна перед ним, і в душі своїй обіцяла собі виправитися і зробити неможливе — тобто в цьому житті любити і свого чоловіка, і дітей, і Миколеньку, і всіх ближніх так, як Христос любив людство. Душа графині Марії завжди поривалася до безконечного, вічного і довершеного і тому ніколи не могла бути спокійною. На обличчі її виступив суворий вираз затаєного високого страждання душі, обтяженої тілом. Микола подивився на неї.
«Боже мій! що з нами буде, як вона помре, — а це мені здається, коли в неї таке обличчя», — подумав він і, ставши перед образом, почав читати вечірні молитви.
XVI
Наташа, залишившись з чоловіком сам на сам, теж розмовляла з ним так, як тільки розмовляють жінка з чоловіком, тобто незвичайно ясно і швидко розуміючи одне одного і ділячись думками всупереч усім правилам логіки, не вдаючись до міркувань та висновків, цілком особливим способом. Наташа так звикла говорити з чоловіком у цей спосіб, що за найпевнішу ознаку того, що між нею і чоловіком було що-небудь негаразд, для неї правив логічний розвиток думок П’єра. Коли він починав доводити, говорити розсудливо і спокійно і коли вона, захоплена його прикладом, починала робити те ж саме, вона знала, що це неодмінно поведе до сварки.
Відтоді, як вони залишились самі і Наташа з широко розкритими, щасливими очима підійшла до нього повільно і раптом, швидко схопивши його за голову, пригорнула її до своїх грудей і сказала: «Тепер весь, весь мій, мій! Не втечеш!» — відтоді почалась ця розмова, суперечна всім законам логіки, суперечна вже тому, що одночасно говорилось про цілком різні речі. Це одночасне обмірковування багатьох речей не тільки не заважало ясності розуміння, але й, навпаки, було найпевнішою ознакою того, що вони цілком розуміють одне одного.
Як уві сні все буває непевним, нісенітним і суперечним, крім почуття, що панує над сном, так і в цих взаєминах, суперечних усім законам розуму, послідовними і ясними є не слова, а тільки почуття, що панує над ними.
Наташа розповідала П’єру про життя-буття брата, про те, як вона мучилась, а не жила, без чоловіка, і про те, як вона ще дужче полюбила Марі, і про те, що Марі з усіх поглядів краща за неї. Говорячи це, Наташа признавалася щиро, що вона бачить вищість Марі, але разом з тим вона, говорячи це, вимагала від П’єра, щоб він усе ж віддавав їй перевагу над Марі й над усіма іншими жінками, і щоб тепер знову, особливо після того, як він бачив багато жінок у Петербурзі, повторив їй це.
П’єр, відповідаючи на Наташині слова, розповів їй, як нестерпно йому було в Петербурзі бувати на вечорах та обідах з дамами.
— Я зовсім розучився говорити з дамами, — сказав він, — просто скучно. Особливо, я такий був занятий.
Наташа пильно подивилась на нього і говорила далі:
— Марі — вона така чарівна! — сказала вона. — Як вона вміє розуміти дітей. Вона наче тільки душу їх бачить. Вчора, наприклад, Митенька став вередувати...
Ах, як він схожий на батька, — перебив П’єр.
Наташа зрозуміла, чому він зробив це зауваження про схожість Митеньки з Миколою: йому неприємний був спогад про його суперечку з шуряком і хотілося знати про це Наташину думку.
— В Миколеньки є ця слабість, що коли що не прийняте всіма, він нізащо не погодиться. А я розумію, ти дорожиш саме тим, щоб ouvrir une carrière[461], — сказала вона, повторюючи слова, що їх одного разу сказав П’єр.
— Ні, головне, — сказав П’єр, — для Миколи думки й міркування — забава, майже розвага. Ось він збирає бібліотеку і за правило поставив не купувати нової книжки, не прочитавши купленої, — і Сісмонді, і Руссо, і Монтеск’є, — усміхнувшись, додав П’єр. — Ти ж знаєш, як я його... — почав був він пом’якшувати свої слова; але Наташа перебила його, даючи відчути, що цього не треба.
— То ти кажеш, для нього думки забава...
— Так, а для мене все інше забава. Я весь час у Петербурзі як уві сні всіх бачив. Коли мене захоплює думка, то все інше забава.