Якби від волі Наполеона залежало дати чи не дати Бородінський бій і від його волі залежало зробити таке чи інше розпорядження, то очевидно, що нежить, який впливав на прояв його волі, міг бути причиною врятування Росії і що тому той камердинер, який забув подати Наполеону 24 числа непромокальні чоботи, був рятівником Росії. На цьому шляху думки висновок такий безперечний, — такий самий безперечний, як той висновок, що його, жартуючи (сам не знаючи з чого), робив Вольтер, кажучи, що Варфоломіївська ніч сталася від розладу шлунка Карла IX. Але для людей, які не припускають того, щоб Росія утворилася з волі однієї людини — Петра І, і щоб французька імперія склалася і війна з Росією почалася з волі однієї людини — Наполеона, міркування це здається не тільки неправильним, нерозумним, але й суперечним усьому єству людському. На запитання про те, що становить причину історичних подій, постає інша відповідь, яка полягає в тому, що хід світових подій зумовлений долею, залежить від збігу сваволь людей, що беруть участь у цих подіях, і що вплив Наполеона на хід цих подій є лише зовнішнім і фіктивним.
Хоч яким чудним здається з першого погляду припущення, що Варфоломіївська ніч, наказ на яку дав Карл IX, сталася не з його волі, а що йому лише здавалося, що він звелів це зробити, і що Бородінське побоїще вісімдесяти тисяч чоловік сталося не з волі Наполеона (хоч він давав накази про початок і перебіг бою), а що йому здавалось лише, що він це велів, — хай яким чудним здається це припущення, але людська гідність, кажучи мені, що кожен з нас є людиною коли не більшою, то зовсім не меншою від великого Наполеона, велить припустити таке розв’язання питання, і історичні дослідження щедро підтверджують це припущення.
У Бородінському бою Наполеон ні в кого не стріляв і нікого не вбив. Усе це робили солдати. Отже, не він убивав людей.
Солдати французької армії ішли вбивати російських солдатів у Бородінському бою не внаслідок наказу Наполеона, а з власного бажання. Вся армія: французи, італійці, німці, поляки — голодні, обшарпані і змучені походом, бачачи армію, що загороджувала від них Москву, почували, що lе vin est tiré et qu’il faut le boire[133]. Якби Наполеон заборонив їм тепер битися з росіянами, вони б його вбили і пішли б битися з росіянами, бо в цьому була їх доконечна потреба.
Коли вони слухали наказ Наполеона, який давав їм за їх каліцтва та смерть на утіху слова нащадків про те, що й вони були в битві під Москвою, вони кричали: «Vive l’Empereur!»[134] так само, як вони кричали «Vive l’Empereur», дивлячись на зображення хлопчика, який протикає земну кулю паличкою від більбоке; так само вони кричали б «Vive l’Empereur», почувши всяке безглуздя, яке їм сказали б. Їм нічого більш не залишалось робити, як кричати «Vive l’Empereur» і йти битися, щоб знайти їжу та відпочинок переможців у Москві. Отже, не внаслідок наказу Наполеона вони вбивали таких, як самі.
І не Наполеон розпоряджався ходом бою, — з диспозиції його нічого не було виконано і під час бою він не знав про те, що відбувалося перед ним. Отже, і те, яким чином ці люди вбивали один одного, відбувалося не з волі Наполеона, а точилося незалежно від нього, з волі сотень тисяч людей, які брали участь у загальному бою. Наполеону здавалось лише, що весь бій відбувався з його волі, і тому питання, чи був, чи не був у Наполеона нежить, не має для історії більшого інтересу, ніж питання про нежить останнього фурштатського солдата.
Тим більш очевидно, що 26 серпня нежить Наполеонів не мав значення, що твердження письменників про те, нібито внаслідок, нежитю в Наполеона його диспозиція і розпорядження під час бою були не такі досконалі, як попередні, — зовсім неправильні.
Наведена тут диспозиція анітрохи не була гірша, а навіть була краща за всі попередні диспозиції, за якими вигравались бої. Гадані розпорядження під час бою були теж не гірші за попередні, а такі самі, як і завжди. Але диспозиція і розпорядження ці здаються гіршими за попередні лише тому, що Бородінський бій був перший, якого не виграв Наполеон. Усі найкращі і найглибокодумніші диспозиції та розпорядження здаються дуже поганими, і кожен учений воєнний із значущим виглядом критикує їх, коли бою за ними не виграно; і найгірші диспозиції та розпорядження здаються дуже гарними, і серйозні люди у цілих томах доводять високі якості поганих розпоряджень, коли за ними виграно бій.