Наполеон пройшовся перед наметом, подивився на вогні і прислухався до тупоту. Проходячи повз високого гвардійця в кошлатій шапці, що стояв вартовим біля його намету і, як чорний стовп, витягнувся, як тільки з’явився імператор, — зупинився навпроти нього.
— З якого року на службі? — спитав він з тією звичною афектацією грубої і привітної войовничості, з якою він завжди обходився з солдатами. Солдат відповів йому.
— Ah! un des vieux[147]! Одержали рис у полк?
— Одержали, ваша величність.
Наполеон кивнув головою і відійшов від нього.
О пів на шосту Наполеон верхи їхав до села Шевардіно.
Починало розвиднятися, небо розчистило, лише одна хмара лежала на сході. Покинуті вогнища догоряли у слабкому сяйві ранку.
Праворуч розітнувся густий самотній гарматний постріл, пролинув і завмер серед загальної тиші. Минуло кілька хвилин. Пролунав другий, третій постріл, загойдалось повітря; четвертий, п’ятий розляглися близько й урочисто десь з правого боку.
Ще не відзвучали перші постріли, як залунали нові, ще і ще зливаючись і перебиваючи один одного.
Наполеон під’їхав з почтом до Шевардінського редуту і зліз з коня. Гра почалася.
XXX
Повернувшись від князя Андрія до Горок, П’єр, наказавши берейторові підготувати коней і рано-вранці розбудити його, зараз же заснув за перегородкою, в куточку, яким Борис поступився йому.
Коли П’єр зовсім прокинувся другого ранку, в хаті вже нікого не було. Шибки деренчали в маленьких вікнах. Берейтор стояв, розштовхуючи його.
— Ваше сіятельство, ваше сіятельство, ваше сіятельство... — наполегливо, не дивлячись на П’єра і, видно, втративши надію розбудити його, розгойдуючи його за плече, примовляв берейтор.
— Що? Почалось? Пора? — заговорив П’єр, прокинувшись.
— Зволите чути пальбу, — сказав берейтор, відставний солдат, — уже всі пани повиходили, самі ясновельможні давно проїхали.
П’єр поспішно одягнувся і вибіг на ганок. Надворі було ясно, свіжо, росисто і весело. Сонце, щойно вийшовши з-за хмари, яка заслоняла його, бризнуло до половини переламаними хмарою променями через покрівлі протилежної вулиці на вкритий росою пил дороги, на стіни хат, на вікна паркана і на П’єрових коней, що стояли біля хати. Гуркіт гармат ясніше чутно було надворі. Вулицею промчав риссю ад’ютант з козаком.
— Пора, графе, пора! — прокричав ад’ютант.
Сказавши вести за ним коня, П’єр пішов вулицею до кургана, з якого він вчора дивився на поле бою. На кургані цьому була юрма військових і чутно було французьку мову штабних і виднілася голова Кутузова з його білим з червоною околичкою кашкетом і сивою потилицею, що потонула в плечах. Кутузов дивився в трубу вперед вздовж великого шляху.
Зійшовши по східцях на курган, П’єр глянув перед собою І завмер від захоплення красою видовища. Це була та сама панорама, якою він милувався вчора з цього Кургана; але тепер уся ця місцевість була вкрита військами і димами пострілів, і скісні промені яскравого сонця, що піднімалося ззаду, ліворуч від П’єра, кидали на неї в чистому вранішньому повітрі пронизуюче з золотим та рожевим відтінком сяйво і темні, довгі тіні. Далекі ліси, наче вирізьблені з якогось коштовного жовтозеленого каменя, завершуючи панораму, виднілись своєю гнутою лінією верховіття на обрії, і між ними за Валуєвим прорізувався великий Смоленський шлях, увесь вкритий військами. Ближче до Кургана блищали золоті лани та переліски. Скрізь спереду, праворуч і ліворуч — видно було війська. Все це було сповнене життя, величне і несподіване; але що найбільш вразило П’єра, — це вигляд самого поля бою, Бородіна і видолинку над Колочею по обидва боки її.
Над Колочею, в Бородіні і обабіч його, особливо ліворуч, там, де в багнистих берегах Война впадає в Колочу, стояв туман, який тане, розпливається і просвічує від яскравого сонця і чарівно забарвлює і окреслює все, що видно крізь нього. До цього туману приєднувався дим пострілів, і по цьому туману і диму скрізь перебігали блискавки вранішнього сяйва — то по воді, то по росі, то по багнетах військ, які юрмилися по берегах і в Бородіні. Крізь туман цей видно було білу церкву, де-не-де покрівлі хат у Бородіні, де-не-де суцільні маси солдатів, де-не-де зелені ящики, гармати. І все це рухалось або справляло враження, що рухається, бо туман і дим тяглись по всьому цьому простору. Як у цій місцевості низів біля Бородіна, вкритих туманом, так і поза ним, вище і особливо лівіше по всій лінії, по лісах, по полях, у низах, на вершинах висот зароджувались безперестану самі собою з нічого гарматні, то поодинокі, то гуртові, то рідкі, то часті клуби димів, які, розпухаючи, розростаючись, клубочучись, зливаючись, виднілися по всьому цьому простору.