Ззовні піднявся у повітря ще один шатл. Авасарала майже відчувала ревіння полум’я, відчувала тиск прискорення і поштовх фальшивого тяжіння. Останній раз вона покидала гравітацій колодязь Землі тридцять років тому. Приємністю це не назвеш.
- Якщо ви підніметесь на той корабель, вони вас вб’ють, - зробивши з кожного слова окреме речення відказала морпіх.
- В цю гру так не грають, - відповіла старша жінка, - що вони..
Двері відкрилися. Сорен тримав у руках тацю. На ній стояв залізний, литий чайник і одна емальований стакан. Він відкрив рота аби щось сказати, аж тут побачив Боббі. Про її зріст можна було легко забути, допоки чоловік Соренового зросту не знітився перед нею.
- Мій чай! Це чудово. Налити тобі, Боббі?
- Ні.
- Нехай. Сорене, постав вже тацю. Я не можу пити поки ти її тримаєш. І налий відразу.
Авасарала спостерігала за ним, повернувшись спиною до марсіянки. Йому треба віддати належне: руки не трусилися. Крісьєн стояла в тиші, чекаючи поки він піднесе напій, немов хлопець був щеням якого вчать приносити іграшку. Коли він виконав прохання, вона дмухнула на поверхню чаю, відігнавши хмарку пари. Він обережно намагався не дивитися на Боббі.
- Ви ще щось бажаєте, мем?
Жінка посміхнулась. Скільки людей вбив цей хлопчик, просто брешучи їй? Вона ніколи достеменно не дізнається, як, власне і він сам. Але нічого кращого вона зробити не могла:
- Сорене, - звернулася хазяйка кабінету до нього, - вони ж дізнаються, що то був ти.
Це вже було занадто. Він обернувся через плече. Потім розвернувся, посміхаючись від неспокою і запитав, силуючись полонити її:
- Кого ви маєте на увазі?
- Їх. Якщо ти розраховуєш на їх допомогу у своїй кар’єрі то я воліла що б ти зрозумів що не варто.
Тип людей на яких ти працюєш? Варт їм дізнатися що ти схибив і ти для них ніщо. Провалів вони не треплять.
- Я…
- Як і я. Не залишай на столі особистих речей.
Вона побачила це в його очах. Майбутнє, яке він собі планував, заради якого працював, виліплював себе, витікало крізь пальці. Натомість поставало життя на базовій підтримці. Цього було замало. Цього було абсолютно не достатньо, проте це все правосуддя, яке вона могла винити нашвидкуруч.
Коли двері зачинилися, Боббі прочистила горло:
- Що з ним буде далі?
Авасарала сьорбала чай. Він був такий як треба, свіжий зелений чай, ідеально заварений – багатий смак, солодкуватий і ні на граму не гіркий.
- А кого це їбе? – запитала вона, - яхта «Мао-Квіку» відбуває за чотири дні. Часу небагато. А ми й купу не зможемо накласти без того, щоб про це дізналися погані хлопці. Я тобі надішлю список осіб, з якими мені потрібно випити, поснідати або випити кави до нашого відльоту. Твоїм завданням буде все це організувати.
- Я тепер ваш особистий секретар? – наїжачилась Боббі.
- Ти і мій чоловік це єдині живі люди які не намагатимуться мене спинити, - відказала Крісьєн, - ось куди мене загнали наразі. Це мало статися, і більш ні на кого я не можу покластися. Тож так, ти моя особиста секретарка. Ти моя охоронниця. Ти моя психіатриня. Все в купі. Ти.
Боббі нагнула голову, дихаючи через збільшені ніздрі. Її губи ворушилися і вона хитнула масивною головою: раз на ліво, потім направо потім повернула назад, в центр і відповіла:
- Вжучили вас.
Авасарала сьорбала чай далі. Вона мала б почуватися розбитою. Вона мала б бути в сльозах. Її надурили і відрізали від її ж влади. Жуль-П’єр Мао сидів отут, не далі ніж за метер і реготав про себе. Еррінрайт і Нґуєн і ще хто завгодно змовились. Вони її обдурили. Вона сиділа тут, смикала за нитки, роздавала послуги, вважаючи що робить щось реальне. Місяцями, можливо роками, - вона не помічала що сиділа в ящику.
Вони зробили з неї дурепу. Вона малася б бути приниженою. Натомість вона почувалася живою. Це була її гра, і якщо навіть половину гри пропущено, то це означає лиш одне – вони очікують на її програш. Немає нічого кращого, аніж бути недооціненою.
- В тебе є зброя?
Боббі ледь не розреготалася.
- Їм не подобається коли солдати Марсу швендяють біля Об’єднаних націй зі зброєю. Я маю їсти свій сніданок тупою ложковилкою. Між нами війна.
- Тоді нехай. Коли ми дістанемось яхти, ти вступаєш в обов’язки охорони. Відповідно тобі потрібна зброя. Я це для тебе організую.
- А ви можете? Тоді, при всій повазі, я б воліла мати мій костюм.
- Твій костюм? Який костюм?
- Коли ми сюди прибули, зі мною була силові обладунки підігнані під мій зріст. З них скопіювали відео з тим монстром. Вони сказали що передають його вашим хлопцям аби ті пересвідчились що відео справжнє.