- Бувай, Семе, - попрощався пілот, споглядаючи як інженериня опускається трап ліфтом, допоки гермолюк не зачинився за нею. – Я на двайдціть років застарів, навіть латаю неправильно, але тово дівчьи мені подобаєси.
- Ви з Амосом обидва співаєте одної, - відказав капітан, - чи мені варто турбуватися що якось, на заході сонця, ви двоє через неї на дуель вийдете?
- Моє коханє – то чистісіньке коханє, - відповів пілот з посмішкою, - я не заляпаю єго тими різними викрутасами.
- Про таке поети писали.
- Йо, - перевів тему Камаль, обпершись на стіну і розглядаючи свої нігті, - давай поговорим, що моєм робити з старпомом.
- Давай не будемо обговорювати.
- Йой нє, давай поговорим, - Алекс зробив крок уперед, схрестивши руки на грудях як чоловік, що вирішив не відступати, - я керую сим корабликом більше року. Всьо добре іно тому, що Наомі фист офіцер, яка тєгне на собі купу обов’язків. Якщо ми її втратимо, нам не літати. То є факт.
Джим опустив ручний термінал, в кому копирсався у кишеню, і сповз по стінці захисту реактора.
- Я знаю. Я знаю. Я ніколи не думав що вона справді так вчинить.
- Піде.
- Ага.
- Ми ніґди не говорили про гроші, - сказав Алекс, - у нас нема заробітної плати.
- Платні? – Джим скривився на пілота і вистукав рукою по реактору швидкий ритм. Реактор гудів мов сталева могила.
- Кожна копійка яку нам давав Фред і яку не витрачено на обслуговування судна зберігається на створеному мною рахунку. Якщо тобі щось потрібно, то чверть цих грошей твої.
Марсіянин похитав головою і замахав руками:
- Ні, не зрозумій мене недобре. Мені грошей нетра і я не вважьию жи ти в нас крадеш. Просто кажу що про гроші ми ніґди не говорили.
- Отже?
- Знациси ми непроста команда. Ми не робим на судні за гроші або тому що влада нас призначила. Ми тутка бо хочем сего. То всьо що в нас є. Ми в то вірим і хочем бути частиною того, що ти робиш. А тоги, коли то зникне, ми перейдемо на звичайну оплачувану роботу.
- Але Наомі…
- Була твоя дівчина, - з посміхом сказав Алекс, - холера, Джиме, ти взагалі її видів? Вона може знайти собі єнчого хлопця. Фактично, ти не проти якщо я …
- Я зрозумів тебе. Я почув. Я все проїбав і це моя вина. Я в курсі. Все проїбав. Мені тре’ побачитися з Фредом і думати як знову все скласти до купи.
- Якщо Фред дійсно такого начворив.
- Ага, якщо так.
- А я собі міркую, коли ж ти нарешті з’явишся, - сказав Фред Джонсон, коли Голден увійшов у двері його офісу. Полковник виглядав одночасно і краще і гірше за ту людину, якою його побачив капітан, вперше зустрівши його рік тому. Краще – тому що Альянс зовнішніх планет, квазі уряд в якому головував Фред, більше не був терористичною організацією, а де-факто урядом який міг сісти за стіл перемовин з внутрішніми планетами. І Джонсон почав грати роль адміністратора, з насолодою, яку він скоріш за все не відчував, коли боровся за свободу.
Це було помітно по розслабленим плечам і напівпосмішці, яка стала його звичним виразом обличчя.
І гірше, бо останній рік і уся вага адміністрування зістаріли його. Волосся чоловіка стало рідшим і сивішим, шия – клубком старої відвислої плоті і вузлуватих м'язів. Під очима помічалися постійні мішки. Шкіра кавового відтінку не назбирала більше зморщок, проте стала сірішою.
Але посмішка, що з’явилася на його обличчі була щирою, він обійшов стіл, потис джимову руку і провів його до стільця.
- Я читав твій рапорт по Ґанімеду, - мовив власник кабінету, - розказуй. Враження з поля.
- Фреде, - відповів Голден, - там ще дещо є.
Фред кивнув, повернувся за стіл і сів:
- Давай.
Джим почав говорити, потім зупинився. Джонсон дивився на нього. Вираз обличчя не змінився, та очі стали гострішими, більш сфокусованими. Голден відчув раптовий приплив страху, від думки що голові АЗП відомо усе, що він йому каже.
Правда була у тому, що командир «Росінанта» завжди побоювався свого співбесідника. В ньому був присутній дуалізм людини, який поставив його на межу. Фред зв’язався з ними саме в той момент, коли вони найбільше потребували допомоги. Він став їх покровителем, їх безпечною гаванню у світі міріадів ворогів, нажитих ними за останній рік. Проте Джим не міг забути що це все ще той самий полковник Фредерік Люцій Джонсон, різник станції Андерсона. Людина що за останні десять років допомогла організувати і направляла Альянс зовнішніх планет, організацію, яка здатна використовувати вбивства і тероризм задля досягнення своїх цілей. Ця людина майже безсумнівно особисто віддала наказ про вбивства. Цілком примустимо, що Фред як лідер АЗП вбив більше людей аніж Фред – полковник морської піхоти ООН. Чи насправді він утримається від використання протомолекули у своїх цілях?