- Аво, - сказав Алекс, - ще ліпшим я єго зробити не здатний.
- Тоді добре, - відповів Пракс, - що ми з цим робитимемо далі?
Пілот огледівся. Він виглядав втомленим, але схвильованим.
- Тиснемо «відправити».
- Але хтось же має затвердити..
- Туй затверджень не буває, доку. Ми не державна контора. Навіть, курчаляґа, не ділова. То іно мавпи, які живо літают би не залетіти сраками у вихлоп двигуна.
- Ого, справді?
- Ти трешси коло капітана досить довго би то зрозуміти. Тобі тра може і день на роздуми. Продумати всьо.
Пракс підняв себе на одному лікті:
- Що продумати?
- Поширення сего. Якщо ся штука заробе як ми вважєємо, ти привернеш багато уваги. Може воно дасть то на що ми сподіваємоси. Може – що єнче. Сей фарш назад не вернути – я то хочу повісти.
Пракс коливався декілька секунд. Екран світився.
- Це ж Мей, - нарешті озвався Менґ.
- Тогди добре, - Алекс перевів керування комунікаціями на пульт другого пілота, - хочеш сам зачьити сю благородну справу?
- Куди воно надійде? Тобто, куди ми його надішлемо?
- Проста трансляція, - відказав пілот, - було бе добре коби її підхопила яка локальна новинарня в Поясі. Нарід буде дивитися і пересилати по всі мережі. І..
- І?
- Нашого автостопщика ми не покажемо, але чому б не нитки з тих скляних кубів? Ми лиш заявимо що протомолекула все ще десь тут. Це має посилити сигнал.
- І ми вважаємо що це допоможе?
- Вперше коли ми подібне вичворили зачьиласи война. «Допоможе» - замоцне слово для сего. Закрути то всьо, тра вважьити.
Пракс знизав плечима і натис «відправити».
- Торпеди пішли, - посміхнувся Амос.
Пракс спав на станції, заколисаний тихим гудінням повітряних рециклерів. Амос знову зник, лишивши йому повідомлення, аби на нього не чекав. Обертова гравітація відчувалася інакше, хоча це могло бути лише в його голові. З такими розмірами як у Тихо, коріолісів ефект не мав би бути так неприємно помітним, і певно не тоді коли він лежав в темряві його кімнати нерухомим. Але чекай, він ще ніяк не міг влаштуватися. Він не міг забути що його розвернуло, інерція притискає його до тонкого матрацу, неначе його тіло намагається вилетіти у безодню. Більшість часу на «Росінанті», йому вдавалося надурити свою уяву, думаючи що під ним надійна маса супутника. Вчений нарешті вирішив що це не артефакт того як генерується прискорення, а більше те, що воно означає.
Поки його свідомість повільно відключалась, її частинка гальмувала, немов метеор у атмосфері, вчений відчув масивну хвилю вдячності. Частково Голдену, частково Амосу. Команді «Росінанта» вцілому. Напівсонному йому ввижалося що він знову на Ґанімеді. Він голодував, метеляючись льодяними коридорами з упевненістю що десь поруч його пантрує власна соя, заражена протомолекулою. З невірною логікою сну, частково він був на Тихо, шукаючи роботу, але усі люди котрим він надсилав CV лиш хитали головами, кажучи що йому не вистачає частини освіти чи кваліфікації, яких він не розумів або не визнавав. Єдина річ, що робили все це стерпним, це тверда мов камінь впевненість що видиво не є правдою. Що він спить, а коли прокинеться – буде у якомусь безпечному місці.
Що його змусило нарешті прокинутись то це густий аромат яловичини. Очі йому заліпило, немов від плачу, сльози, випарувавшись, лишили солоні сліди. У душі сипіло і льопалось. Пракс натягнув спортивного костюма міркуючи, чому ж через усю спину йде напис «Тачі».
Сніданок чекав на столі: стейк і яйця, тортильї з муки і чорна кава. Справжня їжа, яка комусь коштувала притомних статків. Там було дві тарілки, тож Пракс обрав одну і почав жувати. Їжа коштувала, скоріш за все, десятої частини отриманих від Ніколи коштів, але на смак була пречудовою. Амос вибрався з душу з рушником на стегнах. Чималий білий шрам борознив правий бік його черева, змістивши пупа з центру. Серце вкривало майже фотографічне тату молодої жінки з хвилястим волоссям і мигдалевидними очима. Пракс помітив що під витатуйованим обличчям було слово, але вирячатися не бажав.
- Привіт, доку. Виглядаєш краще.
- Я трохи відпочив, - відповів вчений, і Бертон пройшов у свою кімнату, зачинивши за собою двері. Коли вчений заговорив знову, довелося підвищити голос: - Я хочу тобі подякувати. Вчора ввечері я був нижче плінтуса. І я не залежно від того, чи допоможете ти і інші відшукати Мей..
- Чом нам не вдасться її знайти? – запитав механік приглушеним голосом з-за дверей, - ти ж не втрачаєш поваги до мене, га, доку?
- Ні. Звісно ні. Я просто вважаю що ваша з капітаном задумка це…це велика…