Наомі сьорбнула мартіні, а потім не вагаючись простягнула руку і звільнила від еластичної стрічки масу чорного, кучерявого волосся. Воно впало навколо її обличчя плутаниною, яка нагадувала Голдену обплутану плющем кам’яну стіну. Він зрозумів що постійно, за весь час їх знайомства у емоційні моменти вона завжди розпускала волосся. Вона ховалася за ним, не в прямому сенсі, а тому що це було її найліпшою рисою. Очі просто тонули у глянсових, чорних кучерях. Відвернення уваги. Жест раптом зробив її дуже людяною, вразливою і розгубленою, як він сам. Чоловік відчув раптовий приплив симпатії. Це, певно, відбилося на його обличчі, бо вона зиркнула на нього і почервоніла.
- Що це, Джиме?
- Вибачення? Визнання того що ти була права, що я перетворювався на мою власну, кепську версію Міллера? Це як мінімум. Сподіваюсь, це відкриє діалог до примирення, якщо пощастить.
- Я рада, - сказала Наґата, - я рада що ти розібрався з цим. Але я тобі про це казала місяцями, а ти…
- Чекай, - перервав її капітан. Він відчув що вона відштовхується від нього і не хотів вірити почуттям. Все що він міг запропонувати, то це щиру правду, тож сказав: - Я не міг тебе чути. Я був пережаханим і я був боягузом.
- Страх не робить тебе боягузом.
- Ні, - сказав він, - звісно ні, - але була відмова стати обличчям до нього. Не признаватися тобі у своїх почуттях. Не дозволяти тобі, Алексу і Амосу допомогти мені. Це було боягузтвом. Це могло коштувати мені тебе, лояльності команди, всього про що я насправді турбувався. Це змушувало мене триматися поганої роботи значно довше аніж я мав лиш через те, що робота була безпечною.
Купка гравців ґолґо почала сунути до їх столу, проте Наґата відмахнулася від них. Це значить, вона бажае продовжити розмову. Це був старт.
- Скажи мені, - мовила вона, - що думаєш робити далі?
- Не маю жодної уяви, - відповів Голден з посмішкою, - і це найкраще почуття, яке я мав за усі минулі роки. Те що станеться далі не грає ролі: але ти мені там потрібна.
Коли вона почала протестувати, Голден швиденько підняв руку аби зупинити її і сказав:
- Ні, я не це мав на увазі. Я б волів тебе повернути, але я цілком змирився з ідеєю що для цього потрібен певний час, або ніколи взагалі не станеться. Тобто ти потрібна «Росі». Ти потрібна команді.
- Я не хочу його кидати, - сором’язливо відповіла старший офіцер.
- Це твій дім, - відказав Голден, - завжди буде так довго, як бажатимеш цього сама. І це правда не залежно від того, що трапилося між нами.
Наомі почала накручувати одну товсту прядку волосся на палець і допила залишки мартіні. Джим вказав на настільне меню, але вона відмахнулась.
- Це через те що ти посварився з Фредом?
- Так, частково. Я стояв у його офісі настраханий, і раптом зрозумів що я боюся вже дуже-дуже давно. Я і з ним все просрав теж. Частково це була і його провина. Він щирий прибічник, але там є люди з якими в розвідку не підеш. Проте в основному винен я.
- Ти пішов?
- Він звільнив мене, але я й сам би пішов.
- Отже, ти проциндрив наш підробіток і нашого покровителя. Проте, звісно мені лестить той факт що перш за все ти вирішив владнати зі мною.
- Ти, - відказав капітан, - єдина частина, владнання з якою мене хвилює.
- Ти ж знаєш що наразі відбувається?
- Ти поверталася на корабель?
Наомі відповіла посмішкою:
- Тепер нам самим сплачувати за ремонт. Якщо ми випустимо торпеду, маємо знайти когось, хто продасть нам нову. Ми сплачуємо за воду, повітря, докові збори, їжу, медичні припаси для нашого дуже дорогого атоматичного лазарету. Є плани щодо цього?
- Ні! – відповів Джим, аде маю визначити що з ряду причини я почуваюся чудово.
- А коли ейфорія минеться?
- Я придумаю план.
Вона посміхнулася у відповідь і потягнула за пасмо.
- Я не готова прямо зараз повертатися на борт, - жінка протяглася через стіл і узяла його руки в свої, - але на момент, коли «Росі» долатають, мені буде потрібна моя каюта.
- Я миттєво займусь переміщеннями решток моїх бебехів з неї.
- Джиме, - мовила Наомі, стиснувши його пальці перед тим як підти, - я кохаю тебе і ми поки що не все владнали. Але це гарний початок.
Так, подумав Голден, це справді так.
Капітан прокинувся у своїй колишній каюті на «Росінанті», почуваючись найліпше за багато місяців. Він виліз з койки і побрів голим по пустому судну на прову. Постояв годину під душем, за воду для якої він тепер мав платити з власної кишені, нагрітої електроенергією, за кожну кіловат-годину якої док візьме гроші. Повернувшись до койки, він витер червону, майже обварену водою шкіру.