- Я дуже вдячний вам за допомогу, докторе Мойнахан. Ми вдячні вам. Я не сподіваюся що ви знаєте про його долю після витурення з університету, чи не так? Чи він отримав місце в іншому закладі? Пристав в корпорацію? Хоч щось?
Натиснув «відправити» і знову всівся чекати. Спробував, було, повернутися то гри в пазли, але турботи змусили закрити її. Натомість, він запустив публічний канал розваг Тихо і дивився дитячий мультфільм, достатньо шалений і голосний аби відірвати його від думок.
Коли термінал бренькнув вхідним повідомленням, капітан ледь не розтрощив його у бажанні якнайшвидше відкрити відео.
- Взагалі-то, - сказав доктор Мойнахан, чухаючи сиву щетину на щоці, - він навіть не пройшов експертизу з етики. Пішов за день до неї. Шумів сильно, ходив по лабораторії і волав, мов, більше ми на нього ніколи не будемо тиснути. Мов, має високу посаду у корпорації з будь-якими потрібними ресурсами і фондами, які йому стануть у пригоді. Називав нас вузьколобими писаками, щурами конторськими які стагнують в болоті нікчемних етичних обмежень. Нажаль, назви компанії де він став до праці, я не пам’ятаю.
Голден натис на павзу і відчув холодок, що пробіг по спині. Стагнувати в болоті нікчемних етичних обмежень. Йому не потрібен був Мойнахан аби вказати компанію, яка могла підібрати таку людину. Він чув це саме, слово в слово від Ентоні Дрездена, архітектора проекту «Ерос», який вбив півтора мільйона людей на початку видатного біологічного експерименту.
Карлос Мерріан вступив до Протоґену і зник. Повернувся Стріклендом, викрадачем маленьких дітей.
І, як вважав Голден, вбивцею також.
Розділ тридцять п’ятий: Авасарала.
На екрані молодий чоловік реготав так само, як двадцять п’ять секунд потому він реготав на Землі. Таку затримку жінка ненавиділа найбільше. Занадто для розмови, яку можна вважати нормальною і замало аби визнати її неможливою. Все що вона робила займало забагато часу, кожне читання реакції і нюансів було калічним через спроби вгадати що саме у її словах і гримасах десять секунд потому їх викликало.
- Лиш вам, - казав молодий чоловік, - вдалося узяти війну між Марсом і Землею,
перетворити на приватний круїз і потім виглядати розлюченою через це. Будь-хто в моєму офісі віддав би за можливість полетіти з вами ліве яєчко.
- Наступного разу я прихоплю колекцію, але..
- Що стосується детального переліку військових матеріально-технічних запасів, - сказав він
через двадцять п’ять секунд, - рапорти на місці, але вони не такі точні як мені б хотілося. Декілька моїх інтернів для вас розробили пошукові параметри. Мої враження такі: бюджет дослідження складає десяту частину усіх грошей, направлених на актуальні дослідження. Після вашого погодження, в мене буде право переглянути їх, але ці флотські чудово знаються на затьмаренні речей. Я сподіваюсь ви знайдете…, - на його обличчі виникло нерозуміння, - колекцію?
- Забудьте. Що ви казали?
Вона чекала п’ятдесят секунд, перелічуючи кожну персонально. Молодик вів далі:
- Нам може пощастити, але якщо вони щось забажають приховати, то скоріш за все вже приховали.
Особливо відтоді, як вони в курсі того що ти шукаєш, і що саме я попрохала тебе пошукати, - думала Крісьєн.
Навіть якщо залізти у потоки вхідних між Мао-Квіковська, Нґуєном і Еррінрайтом, на момент коли її союзники отримають доступ, все буде приховано. Все що вона може зробити – то це продовжувати тиснути по всім можливим фронтам, розраховуючи і сподіваючись що десь вони проколяться. Ще три дні інформаційних запитів і уточнень, і вона зможе попросити проаналізувати трафік. Їй достеменно не було відомо, яку саме інформацію вони приховують, але якщо вдасться зрозуміти, яку категорію даних вони ховають, це може щось означати.
Щось, але не багато.
- Робіть що можете, - сказала вона, - я тут, у забутому богом місці, розкошую. Повертайтесь.
Вона не стала чекати п’ятдесят секунд для прощання і кращих побажань згідно етикету. Життя занадто коротке для цього лайна. Її особисті покої на «Ґуаньїнь» були шикарними. Ліжко і диван співпадали з товстим килимом по тонам золотого і зеленого, які б мали контрастувати, але ні. Освітлення співпадало з сонячним світлом середини ранку найліпшим, з усіх бачених нею, штибом. Очищувачі повітря надавали всьому легеньку нотку землі і свіжозрізаної трави. Лиш невисока гравітація руйнувала ілюзію перебування у приватному заміському клубі десь в зеленому поясі Азії. Низька гравітація і клята затримка в часі.
Вона ненавиділа низьку гравітацію. Навіть якщо прискорення було ідеально рівномірним і яхта ніколи не має ухилятися від уламків, її кишкам потрібна була повна сила тяжіння, аби проштовхувати то всьо. З тих пір як вона опинилася на борту травлення було кепським та й дихання було якимось недостатнім.