Коли вона простягнула руку до екрану, корабель трохи змістився вбік. Довелося впертися руками в стіл; в животі забулькало карі і рештки джину.
- Ми очікували на це? – закричала вона
- Так, мем, - відповів Котіяр з сусідньої кімнати, - корекція курсу згідно плану.
- В клятому офісі подібного ніколи не станеться, - пробурчала Крісьєн, а на екрані виник Майкл-Жон. Він виглядав помірно збентеженим, можливо, просто, через нахил обличчя. Накотив нудотний жах.
На хвильку вона побачила перед собою «Арбогаста», який розділявся на частини. Вона зупинила відтворення без будь-якої причини. Щось в її голові бажало відвернутися. Не дізнаватися.
Не важко було зрозуміти як Еррінрайт, Нґуєн і інші змовники повернулися спинами до Венери, де чужинський хаос впорядковувався і більше ніж просто впорядковувався. Вона теж його відчувала, атавістичний страх, що ворушився в голові. Наскільки простіше повернутися до старих ігор, до старих рухів, до історії озброєнь і конфліктів, облуди і смерті. Хоч і жахливим це було, проте знайомим. Відомим.
В дитинстві вона подивилася стрічку про чоловіка, який побачив обличчя бога. Першу годину він вів звичайне, сіре життя на базисі десь на узбережжі південної Африки. Коли він побачив бога, то видиво перемкнулося на десять хвилин ревища, а потім ще годину повільної відбудови ідіотського життя яке він мав від початку. Авасарала ненавиділа його. Лиш тепер, виходить, зрозуміла. Відвернутися геть було природньо. Навіть якщо це по-ідіотськи, впусту і самогубно, це природньо.
Війна. Різанина. Смерть. Усе насилля яким Еррінрайт і його підлеглі – вона впевнена, що майже всі з них були чоловіками, - були охоплені, чіпляло їх бо створювало комфорт. І всі вони перелякалися.
І вона теж, звісно.
- Піхвограї, - плюнула вона і запустила відео.
- Венера може думати, - сказав Майкл-Жон замість «привіт» чи будь-яких інших соціальних жартів, - В мене є дані групи аналізу сигналів, які вони отримали від мережі руху потоків води і електричних зарядів і ми побудували модель. Вона співпадає лиш на шістдесят відсотків, але мені зручно визнати це більшим аніж вірогідність. Звісно, вона має іншу анатомію, але функціональна структура схожа на китоподібних, які вирішують просторові проблеми. Тобто, присутній провал в поясненні і з цим я поки нічого не можу поробити, але в тому що я бачив, я абсолютно впевнено визнаю патерни мислення. Це поточні думки, немов «підсвічення» нейронів.
Він дивився в камеру, немов очікував від неї відповіді, але розчарувався, не отримавши її.
- Я подумав що ти забажаєш про це дізнатися, - на цьому запис він закінчив.
Вона ще не встигла сформулювати відповідь, коли надійшло нове повідомлення від Саутера. Вона відкрила його з почуттям вдячності і полегшення, за які їй стало чомусь, соромно.
- Крісьєн, - сказав адмірал, - у нас проблема. Перевір розпис сил для Ґанімеду, і дай знати чи бачимо ми одне й те саме.
Авасарала спохмурніла. Наразі затримка сигналу складала більше двадцяти дев’яти хвилин. Вона створила стандартний запит, прискорила його і підвелася. Спину скрутило у твердий вузол. Вона вийшла у спільне приміщення помешкання. Боббі, Котіяр і троє інших чоловіків сиділи у колі, роздаючи колоду карт. Покер. Авасарала підійшла до них, стегна боліли від рухів. Чомусь від низької гравітації у неї боліли суглоби. Вона нахилила себе до Боббі.
- Наступного разу роздавайте і на мене.
Наказ, який віддав Нґуєн на перший погляд взагалі не мав сенсу. Шість есмінців було виділено з ганімедянського патруля і на високому прискоренні направлено курсом, який, здавалося, вів в нікуди. Перші рапорти вели про те, що після певного періоду розмірковувань якого, власне, дідька, відповідна кількість марсіянських суден лягла на паралельний курс.
Нґуєн щось задумав, але вона спершу не зрозуміла, що ж це може бути. Та Саутер надіслав їй щось, що вона могла розгледіти.
Знадобилася година аби зрозуміти що саме.
Голденів «Росінант» відвалив від станції Тихо і тихим ходом почапав в бік Йовіанської системи. Можливо, політний план був погоджений з АЗП але ні Землю ні Марс вони не інформували, що означає пильне Нґуєнове око.
Але вони не просто перелякалися. Вони бажають його вбити.
Авасарала довгенько сиділа мовчазною, а потім підійшла до гравців. Котіяр з Боббі доходили до кінця гри з високими ставками, що гора шоколадних цукерок, яка правила в них за фішки була висотою п’ять сантиметрів:
- Пане Котіяр, сержанте Дрейпер. Прошу зі мною, будь-ласка.