Карти зникли. Поки названі люди йшли за нею в кімнату, чоловіки нервово переглянулися. Крісьєн обережно причинила за ними двері. Двері навіть не клацнули.
- Я готуюсь дещо зробити, що може спустити гачок, - сказала літня леді, - якщо я це зроблю, аспекти нашої ситуації можуть змінитися.
Котіяр і Боббі обмінялися поглядами.
- Мені треба дещо з комори дістати, - відреагувала Боббі.
- Я попереджу людей, - сказав охоронець.
- Десять хвилин.
Затримка між «Ґуаньїнь» і «Росінантом» все ще лишалась завеликою для спілкування, але була меншою за час, що потрібен сигналу аби дійти до Землі. В неї дещо закрутилася голова від розуміння того, як далеко від дому вона опинилась. Котіяр увійшов в кімнату і коротко кивнув. Крісьєн відкрила термінал і створила запит на зв’язок по вузькому променю. Передала код транспондера «Росінанта». Менше ніж за хвилину запит повернувся з відмовою. Усміхнувшись собі під ніс, вона відкрила зв’язок з рубкою.
- Говорить асистент помічника секретаря Авасарала, - сказала вона так, немов на борту міг бути ще хтось, - що за прутня сталася з вашим вузьким променем?
- Прошу пробачення, мадам секретар, - сказав блакитноокий молодик з коротко остриженим світлим волоссям, - ций канал зв’язку наразі недоступний.
- Якого прутня він недоступний?
- Він не доступний, мем.
- Чудово. Я не хотіла робити це по радіо, але якщо треба то маю увімкнути загальне мовлення.
- Боюсь, що це неможливо, - сказав хлопчина. Авасарала глибоко вдихнула і видихнула крізь зуби.
- Запросіть капітана.
За мить картинка змінилася. На екрані з’явилося худе, з карими очима ірландського сеттера обличчя капітана. Стулені, безкровні губи і стиснута щелепа казали їй що він, в цілому, в курсі про те що відбувається. Секунду вона просто дивилась в камеру. Цього трюку вона навчилась ще з самого початку. Споглядання зображення на екрані давало іншій персоні відчуття що за нею наглядають. Погляд у маленьку, чорну, мов голівка шпильки лінзу само по собі створювало враження нагляду.
- Капітане, мені необхідно відіслати повідомлення з високим рівнем пріоритету.
- Мені дуже шкода. У нас виникли технічні складнощі у системі зв’язку.
- Ви маєте запасну систему? Шатл який можна увімкнути? Будь-що?
- Не цього разу.
- Ви мені брешете, - мовила вона. Потім, коли він не відповів, додала, - я офіційно звертаюся з вимогою, аби ця яхта увімкнула аварійний маяк і лягла на курс до найближчого місця, де нам буде надана допомога.
- В мене немає змоги виконати це, мем. Якщо ви просто будете терплячою, ми доправимо вас на Ґанімед у цілості і збереженості. Я впевнений що будь-який ремонт, що нам потрібен буде виконано там.
Жінка нахилилася ближче до терміналу:
- Я можу підійти до вас і ми договоримо особисто. Ви знаєте закони не гріше за мене. Увімкніть маяк або надайте доступ до зв’язку.
- Мем, ви гість Жуля-П’єра Мао і я це поважаю. Але пан Мао є власником цього судна і я відповідаю лише перед ним.
- Значить, ні.
- Мені дуже шкода.
- Ти вилупку, зробив помилку, - сказала Крісьєн і вимкнула зв’язок.
У кімнату увійшла марсіянка з світлим обличчям, на якому відбивалася жага руху, немов гончака було припнуто мотузкою.
- Як все проходить? – запитала сержант.
- Я проголошую це судно порушником правил і стандартів, - мовила Авасарала, - Котіяр, ти будеш свідком.
- Як скажете, мем.
- Тоді добре. Боббі, передай це судно під мій контроль.
Розділ тридцять восьмий: Боббі.
- Що ще ми можемо зробити? – запитав керівник охорони. Двоє його людей заперли чималу скриню з написом «Робочий одяг» в кімнату Авасарали. Хоч і оперували чималим вантажним візком але хекали від навантаження. Навіть при м’якій чверті тяжіння, обладунки Боббі важили більше центнера.
- Ми впевнені що цю кімнату не контролюють? – запитала сержант, - воно спрацює значно краще, якщо вони не знатимуть що має статися.
Котіяр знизав плечима:
- Тут відсутні діючи засоби для підглядання, які я можу визначити.
- Нехай, - відповіла Боббі, гатячи кулаком у склопластикову стінку скрині, - відкривайте це.
Котіяр щось натиснув в себе на терміналі і скриня відчинилась з різким клацанням. Боббі відставила передню панель в бік, до стіни. В середині, на еластичних мотузках висів її костюм.
Керівник охорони присвиснув:
- Третій Ґоліаф. Я аж не вірю що вони дозволили тобі його зберегти.