Розділ тридцять дев’ятий: Голден.
Джим націдив собі горня кави з глечика на камбузі і сильний запах полинув кімнатою. Він майже шкірою відчував погляди команди на спині. Він усіх покликав сюди, а коли вони зібралися і вмостилися, повернувся до них спиною і почав робити каву. Я тягну час бо забув, як я хотів це висловити. Він додав трохи цукру, хоча згадав що завжди вживає її чорною. Мішання займе ще пару секунд.
- Отже. Хто ми такі? – запитав він, калатаючи цукор.
Відповіддю на його питання була тиша, тож він повернувся і сперся на робочу поверхню, продовжуючи помішувати небажану каву.
- Серйозно, - вів він далі, - хто ми є? Це питання до якого я весь час повертаюсь.
- Еее.., - Амос заборсався на своєму сидінні, - мене звати Амос, кепе. Ти добре почуваєшся?
Інші мовчали. Алекс вирячився на стіл перед собою, під жорстким білим світлом камбузового освітлення його темний скальп виблискував крізь ріденьке волосся. Пракс сидів на столі біля мийки і роздивлявся свої руки. Він їх періодично згинав і розгинав, неначе не розуміючи для чого вони потрібні.
На нього дивилася лише Наомі. Її волосся було міцно стягнуте у товстий хвіст, чорні, мигдалевидні очі вдивлялися прямо в очі капітана, що серйозно його бентежило.
- Я тут дещо про себе зрозумів недавно, - продовжував Голден, не дозволяючи немигаючому погляду жінки збити його з пантелику.
- Я ставився до вас так, немов ви мені щось винні. Що, звісно, не так. А це означає що я ставився до вас як до лайна.
- Ні, - почав було Алекс не підводячи очей.
- Так, - відповів Голден і припинився, допоки пілот не підвів на нього погляд, - так. І до тебе більше аніж до інших. Я був переляканий до смерті, а боягузи завжди шукають слабшу ціль. А ти Алексе, одна з найприємніших осіб, яких я зустрічав. Тож я погано до тебе ставився, бо міг зігнати на тобі свої почуття. Я дуже сподіваюся що ти пробачиш мене, бо я справді ненавиджу те як я поводився.
- Йо, кепе, певнє жи я пробачу тобі, - відповів марсіянин зі звичним глибоким акцентом
- Я спробую заслужити це, - стурбований простотою слів, відповів капітан, - але Алекс дещо мені недавно нагадав, про що я давно і сам думав. Він нагадав мені про те, що ніхто з вас не є найманим працівником. Ми не на «Кентербері». Ми більше не працюємо на П’юр-н-клін. І я не є більшим власником цього судна аніж ви всі. Ми приставали на контракти з АЗП у обмін на утримання корабля і кишенькові гроші. Але ми ніколи не вирішували як витрачати надлишки.
- Ти відкрив той рахунок, - озвався Алекс.
- Ага, є рахунок з усіма нашими залишками на ньому. Після останньої перевірки там було щось більше восьмидесяти кусків. Я сказав що ми їх притримаємо на корабельні видатки, але хто я такий щоби це вирішувати без вас? Це ж не мої гроші. Це наші гроші. Ми їх заробили.
- Але ж ти капітан, - сказав механік і потім вказав на кавник.
Джим наливав каву і відповідав:
- Я? Я був старпомом на «Кентербері». Був сенс стати капітаном, після того як «Кента» знищено атомним вибухом.
Капітан передав каву Бертону і сів за стіл до решти команди:
- Проте ми давно не ті. Хто ми тепер – так це четверо людей які наразі ні на кого не працюють.
На цих словах Пракс прочистив горло і Джим кивнув йому, вибачаючись: - ні на кого у довгій перспективі. Жодні з корпорацій чи урядів не надавали мені влади над цією командою. Ми просто четверо людей які володіють кораблем, що його Марс спробує повернути при першій же можливості.
- То є легітимне вратоване майно, - озвався пілот.
- Я сподіваюсь що марсіянці погодяться з твоїми словами, коли ти їм поясниш, - відказав Голден, -але все це не змінює тему: хто ми є?
Наомі вперше кивнула йому кулаком:
- Я бачу до чого ти хилиш. Ми багато питань лишили підвішеними у повітрі, бо летіли на повній швидкості від самого «Кентербері».
- І це якраз чудовий час, аби цій купі дати лад. У нас є контракт згідно якого ми маємо
допомогти Праксові віднайти його маленьку дівчинку а він – нам заплатити, аби ми могли утримувати корабель. Відшукавши Мей як ми знайдемо іншу роботу? Чи продамо «Росі» АЗП і – у відставку на Титан? Я вважаю що ці речі варто знати.
Нікому не кажучи ні слова, доктор Менґ відштовхнувся від столу і почав порпатися у ящиках. За хвилину чи дві, він дістав пакет з написом «Шоколадний пудинг» і запитав: - можу я цю штуку приготувати?
Наомі засміялася. Алекс посміхнувся:
- Не стримуйси, доку.
Пракс дістав миску і почав змішувати інгредієнти. Досить дивно, але ботанік звертаючи увагу на щось інше, створював почуття близькості в команді. Чужинець робив чужинські речі, лишаючи інших обговорювати питання між собою. Джим міркував чи вчений розуміє ситуацію і вчиняє так за потребою.