Але він почувався. Той факт, що жінки також використовували його не дозволяв йому почуватися краще.
Через те що Нагата фізично відрізнялася від ідеалу, який сформувався в умовах Землі, Голден при першій зустрічі просто не побачив в ній потенційного сексуального партнера. Це означає він поступово пізнавав її як людину без жодних сексуального багажу, що його він зазвичай мав. І коли ці почуття виросли за межі товариських, Джим здивувався.
І якимось чином це змінило все що стосувалося сексу. Рухи могли бути тими самими, та бажання передати прихильність а не демонструвати майстерність робило все інакшим. Після їх першого разу капітан годинами лежав у ліжку відчуваючи, що роками робив це неправильно і лиш тепер це зрозумів.
Він знову так робив.
Наомі спала на боці біля нього, руки розкидані на грудях чоловіка, її стегна сплетені з його стегнами, її живіт проти його стегна, її груди проти його ребер. Так як тепер, не було ні з однією до цього але так воно і мало бути. Відчуття повного полегшення і вдоволеності. Джим міг уявити собі майбутнє, в якому він не міг довести що змінився і в якому вона ніколи не повернулася. Він міг бачити роки, декади партнерів по сексу, постійне намагання відновити це почуття і ніколи не маючи змоги його відчути знову, тому що насправді справа була не в сексі.
Від таких думок йому боліло в шлунку.
Нагата розмовляла у сні. Її рот шепотів щось таємниче йому в шию, раптовий лоскіт розбуркав його настільки, що він зрозумів що він таки задрімав. Він обійняв її голову, поцілував маківку, потім розвернувся на бік і дозволив собі заснути.
Над ліжком задзеленчав настінний монітор.
- Хто там, - запитав капітан, раптово зморений не менше аніж був до того. Він лиш секунду тому закрив очі і знав що відкрити їх буде неможливо.
- Я, кепе, - мовив Алексів голос. Капітан хотів було рявкнути на нього, але не мав наснаги.
- Так.
- Тобі варто подивитись на це, - повідомив пілот, та щось у його голосі розбудило Голдена. Він сів, прибрав з дороги руку Наомі. Вона щось пробурмотіла крізь сон, але не прокинулась.
- Так, - повторив він вмикаючи монітор.
На нього дивилася сива літня жінка з дуже дивними рисами обличчя. Голденовому пригаслому розумові знадобилася секунда, аби розпізнати що воно не деформоване а зім’яте через велике прискорення. Голосом, який через збільшене g ледь виходив з горла вона мовила:
- Мене звати Крісьєн Авасарала. Я асистент помічника виконавчого адміністратора ООН. Адмірали ООН відрядили з Юпітеріанської системи шість есмінців класу «Манро» аби знищити ваше судно. Відслідкуйте цей код транспондера і перехопіть мене, або всі на вашому борті загинуть. Це не жарт, блядь.
Розділ сороковий: Пракс.
Прискорення втиснуло його в протиперевантажувальне крісло. Це було лиш чотири g, але кожне повне g запускало введення майже повної дози медичного коктейлю. Він жив в місці, яке тримало його у слабкості. Звісно, він знав це, але більше в термінах ксилеми53 і фолеми54. Він обрав нормальні, призначені для умов низької гравітації медикаменти, призначені для стимулювання росту кісток. Він виконував стільки фізичних вправ, скільки вимагали вказівки. Зазвичай. Але його ніколи не покидала думка що він був ідіотом. Він же ботанік. Він би жив і помер у знайомих тунелях, зі зручною низькою гравітацією – ледь п’ята частина від земної. Земля, на якій йому не було жодних причин бувати. А причин, через які йому доводиться страждати від високого перевантаження було і того менше. Але ось, будь-ласка: він лежить на шарі гелю, немов на дні океану. Зір туманиться і доводиться боротися за кожен подих. Коли його коліна занадто перенапружилися, він спробував заверещати але не зміг відновити дихання.
Інші, можливо почуваються краще. Вони звичні до таких речей. Вони знають, що вціліють. А от його задній мозок взагалі не був у цьому впевнений. Голки увійшли в плоть його стегна, накачуючи його ще одним коктейлем гормонів і паралітиків. Він точок ін’єкцій почав розходитись холод а розум заповнився парадоксальним почуттям послаблення і жаху. Тут був баланс між утримання його судин достатньо еластичними, аби вони не порвалися і досить твердими, аби не зколапсували. Його свідомість витікала з-під нього, лишаючи по собі якусь калькулюючу частину. Немов якась виконавча машина без долі самосвідомості. Те що було його розумом знало те що він знав, пам’ятало речі які він пам’ятав проте не було ним.