Брудна кампанія проти твого друга-вченого народилася в утробі виконавчого офісу, і через неї маю сказати, тут у нас у горі, у збройних силах добряче засіпалось. Починає здаватися що десь серед керівництва є розбіжності і вже не дуже зрозуміло, чиї накази ми маємо виконувати. Якщо так станеться, то наш друг Еррінрайт все одно тебе переграє. Він, або генеральний секретар прийде до мене з прямим наказом, і в мене має бути до біса серйозна причина вважати, що він незаконний. Вся ця ситуація добряче смердить, але причин для такого вчинку в мене поки що немає. Ти знаєш, що я маю на увазі.
Запис зупинився. Авасарала притисла пальці до вуст. Вона знала. Їй не подобалося, але вона знала. Підвелася з крісла. Суглоби боліли від гонів до «Росінанта», а від того що судно під нею регулярно сіпалося, коригуючи траєкторію на один-два градуси лишалося дещо нудотне відчуття. Так вже далеко вона зайшла.
Коридор який вів на камбуз був куцим, але мав поворот прямо на вході. Голоси звучали достатньо гучно, аби Авасарала стишила кроки. Низька марсіянська говірка належала пілоту, а по тембру голосних було неможливо не впізнати Боббі:
- ..каже капітанови де би він мов стояти і єк визирати. Я пару раз думов що Амос викине її через шлюз.
- Він міг спробувати, - відповіла Дрейпер.
- А ти на неї працюєш?
- Я більше, холєра, не знаю на кого я працюю. Схоже що я все ще отримую платню з Марсу, але всі мої видатки включені в бюджет її офісу. Я би так як воно є і продовжувала.
- Звучить дико.
- Я морпіх, - сказала Боббі і Авасарала принишкла. Тон був неправильним. Він був тихим, майже розслабленим. Майже мирним. Цікаво.
- Вона взагалі хоч комусь подобається? – запитав Камаль.
- Ні, - майже миттєво після запитання відповіла вона, - з біса ні. Але вона підтримує це. Ця хєрня, коли вона шарпає Голденом, ходить по кораблю і роздає накази направо і на ліво, типу все навколо належить їй? Вона завжди така. А генеральний секретар? Вона його бовкалом у вічі називає.
- Чо вона така чорнописка?
- Частина образу, - відповіла сержантка.
Пілот посміхнувся і почулося легке сьорбання, неначе він щось пив.
- Я політику тагі ніц не розумію, - сказав він і за мить запитав: - вона тобі подобаєси?
- Так.
- Най так буде, коли спитаюси чо?
- Ми турбуємось про одне й те саме, - відповіла Дрейпер роздумливо, і ця нотка в її голосі змусила Крісьєн почуватися незручно через підслуховування. Вона прочистила горло і увійшовши на камбуз запитала:
- Де Голден?
- Можливо спить, - відказав Алекс, - згідно заведеного на кораблі розкладу, зараз друга година ранку.
- Ага, - зрозуміла старенька. Згідно її розкладу зараз була середина дня. Все воно якось дивно виглядає. Все в її житті, здається, має затримку, очікує немов повідомлення що проходить крізь чорноту вакууму. Але вона, як мінімум, може приготуватися.
- Мені потрібно зустрітися з усіма на борту, як тільки вони прокинуться, - сказала вона, - Боббі, тобі потрібна парадна форма.
Боббі знадобилося декілька секунд аби зрозуміти.
- Ти покажеш їм монстра.
- А потім ми сядемо тут і будемо говорити, допоки не розберемося, в точності, що їм відомо. Їх знання змусило негідників надіслати поганих хлопців аби їх знищити, - сказала вона.
- Ага, саме воно. Ці кораблі скинули прискорення до крейсерського, але ще не відвернули.
- Не важливо. Всі знають що я на цьому борту. Ніхто по ньому не вистрілить.
Місцевим ранком – по авасаралиному був ранній вечір, команда знову зібралась. Аби не перти увесь підсилений костюм на камбуз, вона скопіювала відео і віддала його Наомі. Члени команди виглядали ясними і схоже добре відпочили, крім пілота який розмовляючи з Боббі засидівся до пізньої години і ботаніка, який виглядав немов постійно був стомленим.
- Я не маю цього нікому показувати, - почала Крісьєн, - дивлячись на Голдена, - але наразі на цьому судні ми маємо викласти усі наші карти на стіл. І я бажаю зробити це першою. Це атака на Ґанімеді. Істота яка її почала. Наомі?
Наомі запустила відтворення і Боббі відвернулася, втупившись у стіну. Сама Авасарала теж не дивилася, її увага була прикута до облич інших. Поки позаду неї демонструвалися кров і розправа, вона вивчала їх, дізнавалась нове про людей, з якими вона мала справу. Амос, інженер, дивився з розважливістю професійного кілера. Тут ніяких сюрпризів. Голден, Наомі і Алекс спочатку жахнулися, пілот і старпом навіть отримали щось типу шоку. У очах пілота стояли сльози. Голдена навпаки, вкурвило. Його плечі розправились а в очах і в кутиках рота застиг вираз чистісінької люті. Це вже було цікаво. Боббі відкрито рюмсала, повернувшись до стіни, обличчя було меланхолійним, немов на похороні. Похоронна служба. Праксідікі – всі інші кликали його Праксом, був єдиний хто виглядав майже щасливим. Коли наприкінці файлу чудовисько здетонувало, він ляснув у долоні і заскавчав від задоволення.