- Ти хочеш щоби я повторила? – самовдоволена напівпосмішка дражнила його. Вони сиділи удвох на камбузі, де сержант описувала марсіянські напрацювання по задіянню легких есмінців типу «Манро».
Ні! – хотілося йому кричати. Я чую тебе. Я не навіжений. В мене є кохана дівчина якій я повністю відданий, тож припини ставитися до мене як до надокучливого підлітка, який намагається заглянути тобі під спідницю!
Але коли він знову підвів до неї очі то ящірка знову почала стрибати між привабливістю і страхом, а його мовні центри почали жити своїм життям.
- Ні, - відповів капітан, вирячившись на впорядкований перелік, який вона йому надіслала на термінал, - я вважаю що ця інформація дуже …важлива.
Він помітив що посмішка на його обличчі робиться ширшою і серйозніше зосередився на переліку.
- Нехай, - сказала Боббі, - я піду покемарю трохи. Звісно, з вашого дозволу капітане.
- Дозволяю, - погодився Голден, - звісно. Йдіть. Покемарте.
Вона піднялася на ноги не торкнувшись підлокітників сидіння. Вона виросла в марсіянській гравітації. Вона мала кіл сто при нормальному тяжінні, льогко. Вона хизувалася. Він робив вигляд що ігнорує, і вона покинула камбуз.
- Та ще штучка, еге ж? – мовила Авасарала, увійшовши на камбуз і вмостившись на місце, яке щойно звільнилося. Джим глянув на неї і побачив інший тип посмішки. Старенька леді дивилася прямо на невгамовну ящірку в його голові. Але вона не була ґіґантською полінезійкою, тож він міг вилити на неї своє роздратування: - Вона персик, звісно, але ми так само йдемо на смерть.
- Що?
- Коли тії есмінці уловлять нас, чого їм дуже хочеться, ми помремо. Єдина причина по якій вони не засипають нас торпедами, це наявність у нас ГТЗ, які дадуть ладу будь-чому, випущеному з такої відстані.
Авасарала відкинулась у кріслі назад, важко позіхнула і крива посмішка змінилась на втомлену, проте ніжну.
- Я не сподіваюсь що маю хоч один шанс аби ви знайшли горня чаю для старої жінки, чи не так?
Голден похитав головою:
- Мені шкода, але ніхто з команди не п’є чаю. Зате кави є бочка, якщо бажаєте я принесу горня.
- Я занадто втомлена для цього. Багато вершків, багато цукру.
- Як щодо, - Джим простягнув їй чашку, - багато цукру, багато речовини що зветься «забілювач»?
- Звучить як сциклини. Беру.
Джим сів і посунув столом до жінки чашку з посолодженою, підфарбованою кавою. Вона узяла її і протягом декількох довгих ковтків кривилася.
- Поясніть будь-ласка, - відірвалася вона від горня, - все що ви тільки що сказали.
- Тії крейсери прямують аби знищити нас, - повторив капітан, - сержантка сказала що ви відмовилися повірити в те, що кораблі ООН можуть стріляти по вам, але я з нею погоджуюсь. Це наївно.
- Нехай, але що таке «мережа ГТЗ»?
Голден спробував не скривитися. Він очікував від жінки різних речей, але ігнорування в цей набір не входило.
- Гармати точкового захисту. Якщо ці крейсери вистрелять торпеду в нас з цієї відстані, комп’ютер наведення ГТЗ не матиме жодних проблем з їх збиванням. Тож вони чекають щоби підібратися ближче і переважити нас. Дня три до початку у нас ще є.
- Зрозуміла. І який у вас план?
Капітан реготнув сміхом в якому не було жодної молекули гумору:
- План? Мій план - це смерть у кулі надкритичної плазми. В прямому сенсі штурмовий корвет типу нашого не має жодного позитивного шансу в бою проти шістьох легких крейсерів. Ми в різних вагових категоріях навіть з одним, і проти одного може спрацювати щасливий постріл. Проти шістьох? Шансів немає. Ми помремо.
- Я читала вашу справу, - сказала старенька, - ви протистояли корвету ООН під час інциденту з Еросом.
- Ага, одному корвету. Ми співпадали. Я змусив його відступити лиш пригрозивши неозброєному науковому судну, яке він супроводжував. Це навіть віддалено не те саме.
- Тож що робитиме славнозвісний Джеймс Голден під час своєї останньої вахти?
Вони замовкли.
- Він заволає, - відповів капітан. – Ми знаємо що відбувається. Тепер маємо всі деталі пазла. МаоКвік, протомолекулярний монстр, місце куди вони забрали дітей… все. Ми зберемо всі дані у файл і передамо на увесь всесвіт. Вони можуть вбити нас, якщо захочуть, проте це буде лиш безглуздий акт помсти. Їм це вже не допоможе.