… нелегальними і безпрецедентними. Адмірал Саутер має бути доправлений на гауптвахту допоки…
Загорілося п’ять позначок про вхідні повідомлення, кожне з ім’ям і коротким кодом транспондера. Вона не звернула на них уваги так як чекала початку власної трансляції. Як тільки сигнал «в етері» став активним, Крісьєн глянула в камеру.
- Говорить асистент помічника генерального секретаря Крісьєн Авасарала, представник цивільного уряду Землі, - мовила вона, - законна і передана повнота командування належить адміралові Саутеру. Тий хто відмовиться виконувати цей наказ або проігнорує його, стане суб’єктом судочину. Повторюю, адмірал Саутер є визнаним і законним командуючим…
Наомі загуділа низьким голосом. Авасарала перервала передач і обернулася.
- Таак, - мовив Голден, - це було кепсько.
- Що? – запитала старенька, - що було кепсько?
- Один з земних кораблів отримав три влучання торпедами.
- Це багато?
- ГТЗ їх не зупинили, - перервала його Наомі, - ці ООНівські торпеди мають транспондерні коди «свій» тож пройшли вони вільно. Вони просто не очікували що по ним стрілятиме інше оонівське судно.
- Три це багато, - капітан прив’язався до проти перевантажувального крісла. Вона не помітила, щоби він натискав якісь кнопки але ж мав би, бо коли говорив, то його голос звучав і по загально корабельній системі і в динаміках скафандру: - ми щойно були в ефірі. Кожному рахувати до двадцяти, і встигнути прив’язатися у якомусь безпечному місці.
- Прийнято чітко, - відрапортувала Боббі з якогось закутку судна.
- Щойно прив’язав дока і зробив його щасливим, - відповів Амос, - я на шляху до інженерного.
- Ми що, влазимо в це? – уточнив пілот.
- У нас тут щось біля тридцяти п’яти кораблів першого рангу, кожен з яких значно, значно більший за нас. Як щодо того, того аби стримати поганців, які спробують понароблювати в нас дірок?
Так, сер, - відказав Алекс з палуби пілотів. Всі залишки демократії і голосування мов мітлою вимело. Це на краще. Джим, як мінімум мав контроль саме тоді, коли мав бути єдиним, хто командує.
- У мене тут два хуткорухи надходять, - озвалася Наомі, - хтось все ще вважає що поганці це ми.
- Я вказую пальцем на Авасаралу, - долинув голос Боббі.
До того як Крісьєн встигла розсміятися, гравітація поступово виросла, повернула в бік разом з «Росінантом» який почав рухатися під нею. Її крісло ворухнулось і скрипнуло. Захисний гель зтиснувся і відпустив її.
- Алексе?
- Всьо вьиджу, - відповів марсіянин, - але спровжний стрілец стов би при нагоді, сер.
- У нас достатньо часу аби безпечно приставити її сюди ?
- Нє, - відказав, - в мене ще три вхідні.
- Я можу контролювати ГТЗ звідси, сер, - озвалася Боббі, - це не складно, але більш ніхто з вас не має цим займатися.
- Наомі, передай ГТЗ сержантові.
- Контроль за ГТЗ передано. Все в твої руках, Боббі.
- Перебираю контроль, - підтвердила комендор.
На моніторі Авасарали миготів сумбур вхідних повідомлень. Вона почала їх розгрібати. Кеннеді оголошував що командування Саутера нелегальне. Перший офіцер «Тритону» повідомляв що капітана звільнено від обов’язків і він чекає наказу. Марсіянський есмінець «Хаос Яні» намагався добитися від Авасарали в які з земних кораблів можна стріляти.
Вона відкрила тактичний екран. Кілечки червоного та зеленого означали рої суден; тоненькі срібні нитки могли бути траєкторіями куль ГТЗ чи торпед.
- Ми зелені чи червоні? – запитала стара леді, - хто є хто на цій йобаній картинці?
- Марс червоний, Земля зелена, - відповіла Наґата.
- А хто з землян на нашому боці?
- Розбираюсь, - відказав Голден, а ж раптом кожна з зелених точок раптом зникла, - Алексе?
- «Дарій» зняв запобіжники з ГТЗ і тепер поливає все довкола – і ворогів і своїх. І…дідько.
Крісло Авасарали знову зсунулось, намагаючись піднятися з-під неї, втисло її спину в гель аж стало важко підняти руки. На тактичному екрані хмара суден, ворожих і дружніх потроху пливла в сторону, дві золоті крапки рухалися в їх бік, зростаючи, таймер наближення показував все менше часу.
- Пані помічниця, чи хто ви там є, - озвався капітан, - ви вже таки можете відповісти на деякі з цих повідомлень.
Кишки її почувався так, немов їх стискали знизу. На язиці відчувався смак солі і шлункового соку. Вона почала потіти, але піт мав відношення не так до спеки, як до морської хвороби. Вона змусила свої руки піднятися до панелі керування якраз у той момент, як дві золоті точки зникли.