- Тридцять секунд.
Готуйсь, - наказала сержант і увімкнула на нашоломному моніторі екран статусу скафандра. Все було зелене, в тому числі індикатор набоїв, який показував дві тисячі запальних куль
Повітря висмоктали зі шлюзу з довгим, затихаючим шипінням, лишивши натяк на атмосферу, яка могла б бути такої ж густини як і власний сірковий туманець Іо. Перед тим як корабель став на поверхню, Амос зірвався з крісла, підвівся на пальці ніг і торкнувшись своїм шоломом її заволав: - насип їм перцю, моряче!
Зовнішній люк відчинився і костюм плюнув в неї попередженням про опромінення. На додачу повідомив її дуже важливу інформацію про те, що атмосфера зовні не здатна підтримувати життя. Вона штовхнула Амоса до відчиненого шлюзу а за ним і Пракса: - Руш! Руш! Руш!
Амос нісся поверхнею дивним, підстрибуючим бігом, його дихання стугоніло в її вухах завдяки прямому радіоканалу. Пракс лишався позаду неї, близько і здавався непогано себе почував при низькій гравітації. Він встигатиме за нею.
Боббі ступила з «Росі» на поверхню а потім підстрибнула по довгій дузі, піднявшись на сім метрів у найвищій точці траєкторії. Вона візуально сканувала територію, поки її костюм радаром і електромагнітними сенсорами намагався відшукати цілі. Ні вона ні вони нічого не знайшли.
Дрейпер торкнулась ґрунту за галопуючим Бертоном і стрибнула знову, кинувши їх обох на двері шлюзу. Натиснула кнопку і вони відчинилися. Звісно. Хто ж на Іо закриває двері на замок? Ніхто не сурганитиме через пустелю розплавленого кремнію і сірки аби поцупити родинне срібло.
Амос завалився в шлюз повз неї, вперше зупинившись аби перевести подих. Боббі зайшла за ботаніком і хотіла попросити Амоса запустити цикл шлюзування, коли її радіо померло.
Вона крутнулась навколо, оглядаючи поверхню супутника в пошуках руху. Амос підійшов ззаду і торкнувся шоломом її броні. Коли він заволав «Що таке?» то сержант ледь розібрала слова.
Аби не кричати у відповідь, вони вийшла з шлюзу, вказала на Амоса, потім на внутрішній люк пальцями зімітувавши людину що крокує. Амос кивнув їй однією рукою, потім зайшов назад у шлюз і закрив зовнішні двері.
Все що станеться усередині вже в руках Бертона і Менґа. Дрейпер побажала їм успіху.
Комендор помітила рух до того як це зробив костюм. Щось сунулося на жовтому сірчаному тлі. Щось не такого самого кольору. Слідкуючи очима, навела лазер цілевказання. Тепер воно не загубиться. Воно може глушити радіохвилі, але тий факт що вона його бачить, означає що істота чудово відбиває світло.
Воно знову ворухнулось. Не швидко, тримаючи близько до поверхні. Якби вона не придивлялася під певним кутом, то цілком пропустила б той рух. Плазує. Це, можливо, означає те що воно не вкурсі що його виявлено. Лазерний дальномір показав триста метрів. Згідно її теорії, як тільки воно зрозуміє що помічене воно кинеться на неї, рухаючись по прямій лінії у намаганні ухопити і розірвати. Якщо не зможе ухопити – буде кидати в неї важкі предмети. Все що сержантові потрібно, то вразити монстра достатньо для того, аби його програма заключила і воно самознищилось. Забагато теорій.
Час їх перевірити.
Боббі навела зброю. Костюм допоміг з коригуванням, засновуючсь на відбитті, але вона використовувала ультра швидкі кулі на супутнику з неповною гравітацією. Покласти кулі за триста метрів буде занадто просто. Знаючи, що істота не побачить нічого крізь шолом, вона цьомнула повітря:
- Солоденький, я повернулася. Іди, привітайся з мамцею.
Вона натисла на спусковий гачок зброї. П’ять десятків куль по нахильній траєкторії покрили відстань від її кулемета до істоти менше ніж за третину секунди. Всі п’ятдесят поцілили, втративши дуже малу кількість своєї кінетичної енергії. Якраз достатньо, аби кожна куля відкрилася і розігріла запальний, самоокислюючийся гель що містився в середині. Півсотні потічків недовговічного, але дуже гарячого полум’я пропалили монстра.
Деякі чорні нитки у місці виходу куль горіли зникаючи зі спалахом.
Монстр кинувся до Боббі чвалом, неможливим при низькому тяжінні.
Кожний рух його кінцівок мав би підкидати його високо в повітря. Та він рухався по поверхні Іо так, неначе мав увімкнені магнітні черевики на металевій палубі. Від його швидкості забивало подих. Його блакитні очі палахкотіли мов блискавки. І на якусь мить сержанту забажалося закам’яніти і дозволити сюжету добігти кінця, якого вона так ніколи і не побачила. Інша частина її свідомості чекала що вона прокинеться мокрою від поту, як прокидалася багато разів до цього.